Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Словами, які щойно наведені в епіграфі, апостол Павло колись звертався до гонорових мешканців Коринфу, своїх колишніх послідовників, які почали вважати, що вже пізнали істину та шлях Ісуса Христа і вже більше не мають потреби в апостольському слові. Річ у тому, що прадавня живучість проповіді поволі почала обростати ознаками витонченого учення, яке набувало радше рис офіційності, а не дієвого заклику.

Та християнські подвижники, серед яких іще зберігалася ота первісна сила Божого Слова, започаткували традицію неабиякої провісної сили. Вони не лише за власним бажанням зрікалися вигод і достатків земного життя, але набували подобу шаленого. Подвигом постійного занепокоєння духу ці люди вибороли собі право говорити правду володарям світу цього, а деякі з них мали ще й дар пророцтва, уподібнюючись цим до містичних волхвів.

Уже неодноразово згадувалося, що в деяких культурах вирішальною умовою, щоб посісти місце провидця, віддавна було невігластво. Аби надійно втілити в життя своє благе покликання, пророк просто мусить бути позбавлений усіляких обмежень. Але, звичайно ж, не будь-який дурень є блаженним. Убогий духом не осилює наук. Він затятий у своїм необґрунтованім і неминучім захваті. Не визнаючи свою істину за найвірнішу, не домагаючись накинути її іншим, такі люди смиренно обирають за долю шаленство та невігластво. Їхня прямолінійна глупота пересилює витончені витівки розважливих. Вони діють, граючи й ухиляючись від зовнішнього натиску, не бачать аніяких заборон.

Спробуймо прослідкувати, як шалене потішання над світом почасти ставало жартівливим, гротескним і почварним феноменом. Будучи виразно релігійним явищем, юродство вплітається в сюжет непримиримості до гріха й провадить боротьбу з гонором зарозумілості. Послідовники вчення про зречення розуму невимушено приймали образ шаленої людини, що не відає пристойності й сором’язливості. Усвідомлюючи власні діяння, котрі набували вигляду фіктивного божевілля, юродство Христа ради було різнорідним явищем. Юродивий — не просто безумний. Це якийсь загадковий і прозорливий відун, який промовляє туманно, через натяки. В його уявленні світ виглядає несамовитіше, аніж це видається звичайним людям. І не «мудрість світу цього», що є «безумством перед Господом», стає надбанням блаженного. Йому відкриті інші обшири.