Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства
- Автор: Лютий Тарас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-377-9
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства». Краткое содержание книги:
Книжка буде цікавою усім, хто захоплюється філософією, літературознавством, релігієзнавством, психологією, а зрештою — кожному, хто замислюється над людською природою і прагне глибше її пізнати.
Зрештою, різні форми обмежень, що накладаються на суфія, могли мати вкрай негативні наслідки для людської психіки. Тому юродство й божевілля є різними іпостасями одного стану. Проте зазвичай йдеться про проміжний стан між розумуванням і шаленством. Джалаледин Румі якось дав таку його дефініцію: якби людина була цілком мудрою й назавжди позбулася шаленства, вона б могла спізнати велику руйнацію з боку мудрості. Отже, шаленство певним чином утримує людське буття.
Ілюстрацією цього парадоксу є образ знаменитого Ходжі Насреддіна (ефенді), що проступає в подобі мудреця, а часом — недотепи. Тип гострослова, що утворився в східній культурі, відомий своєю здатністю пошити в дурні інших. Таким є типаж мудрагеля, створений поезією Ібн Сини й Омара Хайяма, постать пройдисвіта чи вільнодумця в мусульманській середньовічній поезії, а також персонажі Джалаледина Румі («Джуха») й Убайди Закані.
У літературному каталозі Надима Багдадського («Фіхрист») згадується «Книга анекдотів про Джуху». Джуха (з арабської — «той, що родом з Куфи») — це тип дурника, що втілює людську глупоту. Він схожий на комічні фігури, знайомі в інших національних культурах (як-от російський Балда чи італійський Бертольдо). Справді, майже кожен народ має постать, яка уречевлює незглибиме джерело екстравагантного, парадоксального й алогічного в культурі. Ось чому на Середньому Сході такі популярні історії про Ходжу Насреддіна. Це небагатослівні анекдоти про чоловіка, котрий, на думку обивателів, частенько поводиться дуже нерозумно. Спершу здається, що ці оповіді не мають глибокого змісту. Але раптом з’являється сила-силенна різних підтекстів, що випливають з повсякденних ситуацій.
Уперше анекдоти про Ходжу були зафіксовані турецьким поетом Ламії в окремій збірці, десята глава якої (про «дуванів») присвячена блазням і юродивим. Тут Насреддін є людиною не при тямі та символом блазенства. Та водночас він утілює розум, насміхаючись над супротивником, і завжди вміє знайти вихід зі скрутного становища. Ходжа — подвійний типаж. Також надзвичайно поширене переконання, що на могилі Насреддіна обов’язково потрібно сміятися.
Не дивно, що перекази про муллу краще пізнавати, переповідаючи їх, щоб якомога більше зберегти цілісність оповіді. Адже в процесі коментування те, що видається якимось «надлишком» смислу, може просто втратитися. Тому тут важливо убезпечити саму канву розповіді. Наведемо кілька таких історій.
Якось уночі до Ходжі додому удався злодій. Дружина спом’янулася і стала будити муллу. «Молися, щоби він хоч що-небудь знайшов у нашому домі, — промурмотав Ходжа, перевертаючись на інший бік, — а відійняти в нього буде не так вже і важко…»
* * *
Дружина Насреддіна увірвалася до нього в кімнату і зарепетувала: «Ходжо, твій осел щез!» Насреддін спокійно поглянув на неї і відповів: «Слава Аллахові, що я не був на ньому в ту мить, а то б і я геть пропав».
* * *
Одного разу ходжа повіз зерно на млин. Стоячи у черзі, він час від часу пересипав насіння з чужих лантухів у свій. Мірошник помітив це і запитав:
— Як тобі не соромно, мулло, що ж ти робиш?
— Так я ж неначебто божевільний, — відповів збентежений Ходжа.
— Якщо ти такий шалений, то чому не пересипаєш своє зерно в незнайомі мішки?
— Отакої, — відгукнувся Ходжа, — я ж сказав, що я божевільний, але не казав, що я дурень…
* * *
Мулла приніс додому дрібний кусень м’яса і запитав у дружини, що можна з нього приготувати.
— Усе, що забажаєш.
— Тоді приготуй усе!
Упродовж багатьох віків наставники-дервіші вчили своїх послідовників застосовувати різні напутні історії, покликані зараджувати розвитку сприйняття, недоступного пересічним людям. Суфії природно використовують належний матеріал відповідно до традиції місцевої культури, рівня слухачів і вимог до вчення. У суфійських осередках послідовники активно розучують призначені для них розповіді, внутрішні параметри яких відкриваються їм настільки, наскільки виявляється готовність до сприймання закладеного в цих оповідях досвіду. Техніка, яку застосовує Насреддін, є особливим прийомом, яким послуговуються дервіші, аби, копіюючи неосвіченість на тлі власної темноти, освітити істину. Гнучкість розуму ходжі показує парадоксальність шляху пошуку цієї істини[92].
92
Анекдоты о ходже Насреддине. — М., 1959.