Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України

Будапешт здійснив спробу встановити контроль над Східним Закарпаттям за допомогою зброї. 22 грудня до Ясіня прибув угорський жандармський батальйон. Однак окупаційна влада протрималася тільки два тижні. Унаслідок повстання, підтриманого експедиційним загоном Галицької армії, 8 січня 1919 р. гуцульська адміністрація в Ясіні та околицях була відновлена. 10 січня багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. У наступні дні гуцульські загони за підтримки Галицької Армії взяли під контроль Рахів та Сигіт. Подальше просування українських військ зупинили румуни, які наступали на Закарпаття із півдня. 15—17 січня інший загін Галицької армії здійснив рейд через Воловець і Сваляву до Мункача (Мукачевого). Під враженням від успіхів українських військ на Закарпатті 21 січня 1919 р. у Хусті відбулися Всекарпатські збори, які ухвалили декларацію про приєднання краю до ЗУНР. Українське самоврядування в Ясіні згодом дістало неформальну назву Гуцульська республіка.

Однак ці успіхи були тимчасовими. В умовах відкритого збройного конфлікту з Польщею і потенційного з Румунією, керівництво ЗУНР побоювалося ускладнення відносин ще й з Угорщиною та Чехословаччиною. До 23 січня всі підрозділи Галицької армії були виведені із Закарпаття. Під натиском румунських військ загони Гуцульської республіки змушені були відступити з Сигета й Рахова на північ. У травні 1919 р. Румунія окупувала Покуття, а решту Прикарпаття захопили польські війська. Відрізана від ЗУНР Гуцульська республіка опинилася в ізоляції. 11 червня румуни вступили в Ясіню, яку за рішенням Гуцульської народної ради здали без бою.

Навесні 1919 р. зусилля уряду Каройї у напрямку демократизації та міжнародного визнання Угорської республіки виявилися марними. Антанта розглядала нову Угорщину (так само як і нову Австрію) як спадкоємицю переможеної Австро-Угорщини. Перед Будапештом поставили вимогу евакуювати свої війська з периферії колишнього Угорського королівства. Переможці дали зрозуміти, що готові по максимуму задовольняти територіальні претензії Румунії, Чехословаччини та південних слов’ян за рахунок Угорщини. За таких обставин Каройї подав у відставку з посади президента і невдовзі влада у країні перейшла до комуністів. Проголошена ними Угорська Радянська Республіка розірвала переговори з Антантою і приєдналася до планів Леніна з реалізації світової пролетарської революції. Червоний Будапешт прагнув втримати підтримку закарпатських русинів, тому автономія Руської Країни була збережена. Більше того, комуністи ухвалили рішення про приєднання до автономії всіх міст і сіл з русинською більшістю. Проект конституції Руської Країни від 12 квітня 1919 р. визначав це адміністративно-територіальне утворення як «самостійний Країнський Союз, що входить на федеративних засадах до складу Радянської Республіки». У передчутті тріумфу в глобальних масштабах комуністи завжди були щедрими на поступки потенційним союзникам.

Угорська революція та європейські устремління російських більшовиків дали зрозуміти Антанті, чим варто зайняти своїх молодших партнерів у Східній Європі. Польща повинна була зупинити експансію на захід Червоної армії. Бухаресту, Празі та Белграду належало зайнятися угорськими комуністами. 16 квітня 1919 р. у наступ проти Угорської Радянської Республіки перейшли румунські частини, а 23 квітня — чехословацькі. Румуни окупували понад 65 % території Руської Країни з усіма ключовими центрами — містами Мункач (Мукачеве), Хуст, Береґсас (Берегове) і Севлюш (Виноградів). Решту зайняли чехословацькі війська. На початку травня останні угорські частини, у тому числі загони Русинської червоної дивізії, відступили із Закарпаття. У серпні 1919 р. з Угорською Радянською Республікою було покінчено остаточно.

Майбутнє Закарпаття вирішувала Верховна Рада Антанти у порозумінні зі своїми східноєвропейськими союзниками. Партнери звернули увагу на делегацію американських русинів з діаспори, які ще 12 листопада 1918 р. ухвалили рішення про приєднання краю до Чехословаччини. Своє рішення вони підкріпили опитуванням, проведеним серед русинів США, за результатами якого чехословацький вектор інтеграції підтримали 67 % респондентів. На початку 1919 р. представник русинської діаспори Григорій Жаткович разом із пряшівським активістом Антоном Бескидом склали меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня ініціатори звернулися безпосередньо до президента Томата Масарика. Після проведення підготовчої роботи в краї 8 травня 1919 р. народні ради, об’єднані у Центральну руську раду, проголосили входження Закарпаття до Чехословацької республіки.

Батьки-засновники чехословацької державності спочатку не розглядали Закарпаття як власну територію. Їх вимоги на сході, представлені на Паризькій мирній конференції, обмежувалися Словаччиною. Отже, звернення місцевих і закордонних русинів з проханнями про приєднання стали для Праги сюрпризом. Для вивчення ситуації на місці президент Масарик створив комісію, яка після обстеження Закарпаття склала рапорт, у якому засвідчила крайню відсталість краю. Чехословацький уряд відмовив у задоволенні клопотання русинів, однак Верховна Рада Антанти майже змусила Прагу переглянути своє рішення. Союзники не бажали повертати Руську Країну Угорщині. Належність Закарпаття до Чехословаччини підтвердив Сен-Жерменський договір 10 вересня 1919 р. з Австрією, а пізніше Тріанонський договір 4 липня 1920 р. з Угорщиною.