Теплі історії в конвертах
- Автор: Світова Слава, Орлова Олександра
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-617-7418-49-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Теплі історії в конвертах». Краткое содержание книги:
Там, на майданчику, по білій ковдрі ще не так давно їздили, плавно ковзаючи, маленькі санчата із сусідською дівчинкою. Вона так весело щебетала, сміялася, її голос дзвіночком розлітався в усі вікна та квартири будинку. Санчата віз її тато. Вони щовечора виходять так удвох, відколи випав перший сніг, і катаються, аж поки дівча не попроситься спати.
— Татусю, швидше! Вези мене швидше! — раз у раз чується знадвору.
«Вези мене швидше... Вези...»
Намагалася не зважати, відірвати погляд від щасливих батька та доньки, та не вдається. Не витримала — сльози наповнили очі і, затуманюючи погляд, розтеклися по обличчю.
Колись давно, дуже давно, коли була маленькою... Виринає спогад... А може, це один із моїх перших спогадів про себе і про тебе.
На вулиці було холодно, та біля тебе тепло й надійно. Дбайливо загорнуте мамою в зимовий одяг, ще маленьке тоді дівча, зручно вмостившись на санках, розглядало природу навколо.
Та це не те дівча, що у дворі. Це я... Багато років тому. Відколи ще пам’ятаю себе. Сани мчали по пухкому снігу, підіймаючи вгору вир сніжинок, які летіли просто на мене, на обличчя, повіки, закривали носик, притрушували шапочку й пальтечко, дбайливо обгорнуте разом із ковніром теплим шаликом, укривали маленькі ноженята. Здавалося, я сама вже стала маленькою сніжинкою й лечу разом зі снігом невідомо куди. Від щастя та задоволення заплющувалися очі й хотілося лише радіти, не припиняти цього веселого польоту. І все було так надійно та впевнено. А все тому, що сани віз, біжучи попереду, ти. Оглядався й радів разом зі мною, намагаючись якнайшвидше провезти мене, викликати щиру радість. І це вдавалося на славу.
— Обідати! Обідати час, бешкетники! — гукала мама.
Та припиняти цей політ ніхто не хотів, і, ризикуючи залишитися голодними, ми ще якийсь час, захлинаючись від щастя, гасали по снігу.
— Вези! Вези мене швидше! — кричала я, ковтаючи сніжинки, які на шаленій швидкості так і норовили залетіти мені на язик.
Це було безумовне щастя. Щастя, яке я пам’ятатиму завжди. Той час, коли було радісно, тепло й надійно... із тобою.
Чи пам’ятаєш його ти?