Людина повертається з минулого
- Автор: Райнов Богомил
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Любим Копиленко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Людина повертається з минулого». Краткое содержание книги:
Свій твір — роман «Людина повертається з минулого» — болгарський письменник Богомил Райнов присвятив працівникам карного розшуку.
Автор цікаво розповідає про їхню складну, напружену, небезпечну роботу, про те, як кожен з них віддає себе єдиній меті — очищенню соціалістичного суспільства від усього, що заважає людям жити.
Я не дуже розуміюся на краєвидах, і через те, мабуть, забув сказати, що погода була гарна. Гріло сонце. Може й пташки цвірінькали, але я не звертав уваги. Дерева в садочку перед будинком дирекції пожовкли, адже була вже осінь. Ми знайшли зручну лаву. Після тортур на всіляких табуретках я передчував справжній відпочинок. Сів і примружився від сонця.
— Чисте повітря… сонце… і трохи вологи, щоб не забувати про свій ревматизм… приємно, га?
Ілієв мовчав. Він сидів на краєчку лави незручно, наче дерев'яний. Моя лірика, мабуть, не діяла на нього.
— Тумани піднімаються… — вів я далі, пригадавши окремі вирази з читанки для другого класу. — Небо вияснюється… Та й інші справи прояснюються. Всупереч намаганням деяких людей напустити якнайбільше туману. — При цих словах я розплющив очі й добродушно подивився на свого співрозмовника: — Ось, наприклад, ти, любий Ілієв. Приходить до тебе людина з міліції. Приходить довірливо, як до товариша, сподіваючись, що ти наведеш її на правильний слід. А ти що? Спрямовуєш її в протилежному напрямку. Певно, щоб віддалити не тільки від сліду, але й від самого себе. Посилаєш до родини Сиракових. Сиракови відсилають до Таневої. Танева в свою чергу переадресовує до якоїсь Мімі. Мімі відправляє до Андрєєва, а Андрєєв — знову до Ілієва. І ось людина, яку посилали в один бік, повертається з протилежного. А це ще раз підтверджує, що земля кругла. Коло замкнулося…
Я трохи помовчав. Потім додав:
— Сподіваюся, воно не замкнеться зашморгом на твоїй нещасній шиї!
Ілієв злякано подивився на мене:
— Не розумію.
— Ясно, що не розумієш. Ми з тобою, певно, погано розуміємо один одного. Всупереч моїм сподіванням. Але я маю ще трохи терпіння і спробую тобі дещо пояснити. І, завваж, не тому, що це конче потрібно мені, а тому, що хочу допомогти тобі, поки ще не пізно.Ілієв дивився кудись убік, проте слухав напружено. На мить мені стало шкода цього чоловіка. Зовні він був наче байдужий, але відчувалась і безпорадність, і страх. Донедавна Ілієв спокійно працював. І раптом звідкись виринула людина в чорному капелюсі й чорному плащі. І тихий, старанний Ілієв борсається, наче в пастці. Хто ж винен: людина в чорному капелюсі чи він сам?
— Слухай, Ілієв: за час, відколи ти послав мене по вербові груші, мені пощастило дещо з'ясувати. Що саме і як — не розповідатиму, аби ти не відбив мій хліб. Проте одну таємницю все-таки довірю…
Я нахилився до співрозмовника і сказав йому конфіденціально:
— Ти, любий Ілієв, лжесвідок.
Він спробував щось заперечити, але я спинив його рухом руки і так само конфіденціально додав:
— А лжесвідчення карається за статтею 222, параграф перший Карного кодексу.
— Але, товаришу інспектор, який мені інтерес…
— То вже ти сам знаєш. Хоч і я маю про це свою думку.
Ілієв мовчав. Я підвівся, закурив, потім поставив ногу на лаву і знову нахилився до Ілієва:
— Ти збрехав, Ілієв. І не раз. Казав мені, наприклад, що давно вже не бачив Танева…
Ілієв втупив погляд у землю.
— А я встановив, що близько місяця тому ти пригнав машину Танева на технічний огляд. Хто тобі передав машину? Як? По телефону?
— Її пригнав двоюрідний брат Танева, — пробурмотів Ілієв.
— Неправда. Танев особисто приїжджав. А вчора по обіді хто був у вас, двоюрідний брат Танева чи він?
— Нікого не було… — тихо мимрив Ілієв.
— Знову неправда. Продовжуєш лжесвідчити. До твого відома, я встановив ще й інше. Близько місяця тому Танев зробив спробу вбити Медарова. І це він намагався здійснити через третю особу. Другий замах був успішний, і здійснив його він, напевно, теж через третю особу. А оскільки ніхто з героїв, причетних до цієї історії, не може бути тією третьою особою, то, виходить, докази свідчать проти тебе…
Ілієв швидко підвів голову і злякано глянув на мене.
— Я непричетний до смерті Медарова. Непричетний…
— Можливо. Це ми з'ясуємо. Але заплутавшись у брехні, не думай, що так легко виплутаєшся.
— Я не маю нічого спільного із смертю Медарова, — повторив Ілієв так само злякано.
— Чи маєш що спільне, чи не маєш, доведуть факти. А тепер розповідай, поки ще сидиш на чистому повітрі. Ну, розповідай!
Ілієв знову підвів на мене очі, виповнені страхом:
— Боюсь я!
Я зітхнув й розвів руками: