Чорний замок Ольшанський
- Автор: Короткевич Володимир Семенович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Чорний замок Ольшанський». Краткое содержание книги:
Ще зверху я помітив, що двері на вулицю зачинені, і кинувся до виходу у двір. У дворі сиділи на лавочці двірник Кухарчик і молодший лейтенант Ростик Грибок, який вимахав на здоровенного гриба, і покурювали, незважаючи на прохолоду.
— Ніхто не пробігав?
— Ніхто, Антоне Глібовичу, — відповів Грибок.
— Товаришу Космич, — завів було двірник. — А ось що ви думаєте…
Я махнув рукою і кинувся до дверей у підвал. Вони були напіввідчинені, тому що вогник запальнички заколихався. Але вони завжди були напіввідчинені: ніхто у нас там нічого не ховав. І на них ворушилася ще торішня павутина. А на порозі була пилюка. «Тьху! Не міг же він вивітриться?»
Світячи сірниками, я побачив, що пробки трохи відкручені, і вкрутив їх. Потім вийшов у двір і запитав курців:
— Давно ви тут разом?
— Пару хвилин, — сказав Кухарчик. — А от як, скажіть ви мені, грифель в олівець засовують? Скільки вже думаю.
— Склеюють довкола нього дві половинки, — сказав я, махнув рукою і поплентався нагору.
Тут мені ще спало на думку, що він міг заскочити в кімнату дівчат, і, хоч я подумав, що від вереску тут би й будинок розвалився, подзвонив і зайшов.
Звичайна, по-студентському, по-дівочому обставлена кімната, тільки що з парою афіш, на яких ці красуні були позначені найдрібнішим шрифтом.
На стільцях (ліжка були білесенькі) сиділо троє гарненьких дівчат і стояв… молодик, цього разу без відра. Він був добре напідпитку і злегка похитувався. А ті підсміювалися, наче нічого й не було.
— Дівчатка мої, сонце мого життя! Ви мої нефертушечки…
— Скільки він тут?
— З півгодини, — вискнула гарна брюнетка з хитрою усмішкою. — Насміялися.
— Женіть його в потилицю, — махнув я рукою.
І пішов до себе на поверх, і тільки біля самих своїх дверей мене аж стукнуло, і я почав знову спускатися.
І в цей час грюкнули парадні двері. Я кинувся до них, розчинив, але на вулиці повертався з кіно народ, і чорта лисого на ній когось можна було помітити.
Двері до підвалу: павутиння нема.
«Йолоп з дедуктивним мисленням! Павутиння йому! Під ним можна проповзти, не зачепивши порога. І невже ти думаєш, що той не обміркував слідів відступу! Ідіот! Перечниця стара! Ясно, що коли б поліз, то дістав би, напевне, по черепу. І добре. По такому черепу тільки й діставати».
Але на цьому вечір не закінчився. Ледве я встиг засвітити світло і бухнути на тахту, задзвонив телефон. У мене завжди передчуття, якщо телефон — погане. Я не хотів піднімати трубку, але той аж розривався. Довелося зняти, і тут я почув здалеку розпачливий лемент Костика Красовського:
— Антоне! А-антоне!
— Я. Що таке?
— Антоне!!! Боже! Боже!
— Та що з тобою?
— Зо… Зо… Зо…
Тут я зрозумів: не тільки щось негаразд. Сталося щось непоправиме.
— Кастусю, заспокойся.
— К- к…
— Ну що? Що?
— Зоя… померла.
— Як? — по-дурному спитав я, ще нічого не розуміючи.
— К… к… калій ціан. І записка: «Я продала свого справжнього, — він зробив наголос на цьому слові, — чоловіка. Не виніть нікого, крім мене».
— Я їду! Іду!
— Ні… Ні… Я їду… Туди, — ридання були такі, які рідко доводилося мені чути.
І він поклав трубку. І тут на мене повалилося все. І, головне, я не знав — чому? Що сталося у два останні приходи? Нічого. Все те саме, і навіть рукописи на столі, і все на своєму звичному місці: чистий папір — праворуч, списаний — ліворуч, попільниця — тут, сигарети тут. Світ перевернувся, але тільки для мене. І та сама похмура квітнева ніч за вікном, і знову, здається, січе вікна дощ. Ну так, розставалися. Але це ж було вирішено давно — до чого тут раптом її сльози?
«Вона готувалася, це ясно, тепер я зрозумів. Чому? Якщо вона жалкувала за мною тільки як за загубленою іграшкою… У мене було трохи серйозніше, але також… Чому ж зараз так болить душа? Що я обдурив Красовського? Я не знав про це, а вона не надавала цьому значення. Що раптом змінилося?»
Я сидів і тупо дивився за вікно в ніч. Потім пішов, узяв том енциклопедії. «Ціаністий калій. Застосовується в процесі видобування золота й срібла з руд».„Нащо мені золото й срібло? «Дуже отруйний». Ознаки отруєння: лоб жовтуватий, синюха на вилицях і шиї, губи зліплені, шкіра крижана й суха.