Корсетна майстерня пані Марії
- Автор: Соломко Анатолій
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корсетна майстерня пані Марії». Краткое содержание книги:
— Заспокойтеся, пане Добринін! — відказав Спиридович. — Розберемося! Ще раз наказую залишатися на своїх місцях!.. Хто мешкає в цьому флігелі?
Добринін люто подивився на Спиридовича і з тупою байдужістю промовив:
— Моя наречена…
— А в тім крилі будинку?
— Двірник з сім’єю.
— Гаразд… Пане ротмістр, допоможіть з обшуком! — офіційним тоном наказав Кулябку.
Кулябко ніяково здвигнув плечима. Вибачливо глянув на Шульїіну, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що це якась дика нісенітниця. Але він підлеглий цьому зарозумілому інтелігентному підполковнику і змушений підкоритися. Та ніскілечки не думає, що вона — хороша його знайома, порядна й розумна жінка — є небезпечним ворогом суспільства, друкує прокламації!
Шульгіна вдячно кивнула Кулябку.
Обшук, як і хотів цього Кулябко, нічого не дав. Підпільною друкарнею тут і не пахло. Розгніваний Спиридович ні за що ні про що облаяв свого заступника і терміново зажадав доставити йому в кабінет Шкалика. Навіть не вибачившись у Добриніна, грюкнувши дверима, кулею вилетів з кімнати.
Гості відразу роз’їхались, проклинаючи Добриніна і його молоду наречену. Та найбільше, звичайно, дісталося Спиридовичу.
Добринін почувався кепсько і незабаром поплентався до себе, на Липки. Шульгіна відмовилася їхати з ним, зіславшись на розгардіяш в квартирі. Треба ж привести все до ладу!.. Кулябко підійшов до неї, винувато поцілував їй руку й тихо проказав:
— Даруйте, шановна Маріє Львівно! Я нічим не міг зарадити! Ви ж бачили… сам пан підполковник.
Вона похитала головою.
— Але якої тепер думки будуть про мене мої клієнти! Що скажуть в місті про Павла Миколайовича!
— Якось минеться!.. Не переживайте так!
Шульгіна замкнула двері, погасила світло, роздяглася й лягла. Нервове напруження, що тримало її всі ці дні, а особливо сьогодні, під час обшуку, поволі почало спадати. Все обійшлося.
А тиждень тому тільки-тільки бралося на світанок, як її розбудило якесь невиразне шарудіння. Навшпиньках підійшла до вікна, відчинила кватирку й прислухалась.
— Це я, Іль-ко-о-о… — швидше угадала, ніж почула хлопчачий шепіт.
Миттю накинула халатик, впустила хлопця, взяла за руку і повела до комірчини. Засвітила лампу і дивилася на Ілька, боячись розтулити рота.
— Тьотю Маріє! — голос в Ілька затремтів. — Бандити Яшки Одноокого вислідили нашу друкарню… І тьотю Ніну! Я підслухав, як Яшка хвалився про це Шкалику!
— Хто такий Шкалик? — обличчя Шульгіної нараз спохмурніло.
— Філер! Все шастає й шастає по місту! Певне, щось винюхує! Кілька разів я й на Прорізній бачив його!
— А може, тобі, хлопчику, просто здалося? — з надією поспитала.
— Та ні, тьотю Маріє! Яшка пообіцяв завтра ввечері сказати Шкалику адресу нашої друкарні й де живе тьотя Ніна! Треба мерщій тікати, тьотю Маріє!
— Легко сказати, — посміхнулася. — А друкарня ж як?
— А давайте до нас! — схвильовано вигукнув. — Бабуся моя заперечувати не буде! У нас на городі сарай для дров і різного там господарського збіжжя! А в сараї цегляний погріб! Ніякий поліцейський пес не винюхає!
Коли стемніло, з двору пана Добриніна виїхала парокінна бричка. Кучер стиха вйокнув, смикнув віжки й повернув коней на Володимирську. В бричці сидів елегантно одягнений високий чоловік у модному капелюсі, в чорному костюмі. Ніякого підозріння у перехожих він не викликав: чи мало хто у справах їздить до пана купця! Бричку прислали товариші з групи, щоб вивезти друкарню у безпечне місце. Ілько, як і наказала йому Шульгіна, перев’язавши щоку, рушив уранці до лікаря Луцького, сказав йому пароль і все розповів.
Верстат розібрали і склали у невеликий ящик, а каси, шрифт, папір, фарбу й кислоту — в лантух. Повантажили у багажник брички й спокійно виїхали з двору. Терешка з дружиною не було — Добринін відпочивав на дачі і забрав їх з собою.
Минув тиждень. В душу Шульгіної вже почали закрадатися сумніви, як пізнього вечора прибіг Ілько й переможно вигукнув:
— Тьотю Маріє! Чекайте через день непроханих гостей!
— Як прийдуть, так і підуть!.. А тобі, хлопчику, спасибі! — по-материнськи обняла Ілька. Потім стиснула на прощання його руку і промовила схвильовано: — Справжній революціонер ти, Ілюшо! Ми всі раді за тебе!.. До побачення. Будь обережним! Надіюсь, ще зустрінемось!
Світанок за вікном був ніжним й ласкавим і Шульгіна вже на ногах — лаштувала дорожню валізу.
Булавіна, розплатившись з пані Хряковою і сказавши, що виїздить з Києва, тиждень переховувалась на конспіративній квартирі. Пізніше, коли трохи утихомириться, бо філери шукають її вдень і вночі, вона виїде до Харкова, працюватиме там. Друкарня поки що діятиме на Шулявці в погребі баби Волосухи, з настанням холодів її перевезуть в інше місце.