Корсетна майстерня пані Марії
- Автор: Соломко Анатолій
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корсетна майстерня пані Марії». Краткое содержание книги:
Дівчина здивовано кліпає і враз пригадує, що чоловік, про якого сьогодні вранці говорила мама, аж ніяк не скидався на того, з яким помінялась портфелями. Навіть одягнений не так.
— Але ж портфель!
— Що портфель, донечко? Такі портфелі можна купити в кожній крамниці.
— Виходить… я помилково.
— Ні, Оленко! — сміється Шульгіна. — Ти пограбувала пана Дуба, фабриканта!
— Пограбувала? Що ж робити? То, може, я побіжу… ще застану його в церкві.
— Цього ти не зробиш! Пан Дуб не обідніє!.. А гроші Ніна Федорівна передасть керівництву групи. Тисяча карбованців знадобиться. Вважай, між вами відбувся обмін люб’язностями, ти йому — листівки, він тобі — гроші. Хай тепер розповсюджує у себе на фабриці. Він тебе бачив?
— Де там! Так ревно замолював свої гріхи, що й не до того було!
Роботи було багато — до світанку не одну листівку треба віддрукувати.
— Чи вистачить паперу? — забідкалась Шульгіна.
— Поки що папір є, — запевнила Оленка.
— З твоєї легкої руки, Оленко, весь Київ говорить про пана Дуба, як про керівника друкарні соціалістів, — сміючись, раптом згадала Булавіна.
— І що поліція знайшла в нього пекельну машину! Буцімто в ресторані «Гранд-отель» збирався порішити великого князя! — встряє в розмову Ілько. — А ворота й паркан його будинку чорною фарбою обписані: «Дуб — анархіст!», «Дуб — соціаліст!» Я сам читав.
— То все чорносотенці, — пояснила Шульгіна. — Коли б не заступництво міського голови, шановного пана Дуба вже давно б до праотців відправили…
— Ворон ворону очей не виклює! — зневажливо кинула Булавіна. — До речі, Мато, ти зі своїм кавалером вже зустрічалася?
— З яким кавалером?
— От тобі й маєш! А з їх високоблагородієм заступником начальника охоронного відділу паном Кулябком!
— Знайшли кавалера, Ніно Федорівно!.. І не думаю про це!
— А візитку його, бува, не викинула?
— Та десь валяється.
— Ну-у-у, це ти вже даремно так, Машо! Обов’язково відшукай. В нашій роботі всяке може бути.
— Гаразд. Буде час — подивлюся.
— А за гроші пана Дуба тобі, Оленко, персональна дяка. А ось нашого кавалера, — по-материнськи обняла Ілька за плечі, — попереджують. Надалі ніякого безрозсудливого геройства — діяти розумно й обережно.
А він невдоволено знизав плечима. Завдання більшовицької групи виконує? Виконує. А вже як розповсюджує листівки і де, то його діло. Та, згадавши про вчорашній день, примирливо усміхнувся.
Він швидко наловчився наклеювати листівки на електричних стовпах, афішних тумбах, стінах будинків, парканах. Раз навіть умудрився підкинути кілька листівок в кабінет голови міської думи. А вчора…
День був святковий. Дзвонили дзвони, і звідусіль поспішали до церкви люди. В затінку розлогого старого каштана, якраз біля входу на просторе подвір’я Володимирського собору, сидів здоровенний лаврський монах Агафон і ліниво роздавав парафіянам листки з анафемою митрополита соціалістам.
В Ілька залишились листівки, які треба було розклеїти. Але де і як, щоб не вскочити в халепу, бо на вулицях велелюдно — неділя, а в парках і скверах філери та переодягнуті поліцейські нишпорять. Наклеїти б на буферах трамваїв чи задках фаетонів! Попотіли б тоді жандарми! Подумали б, що дів велика група підпільників. Чи не гукнути своїх дружків? Вмить все місто обклеїли б, ще й самому губернатору в кишеню всунули б! Але тітка Марія суворо заборонила вдаватися до таких дій.
Він стояв біля афішної тумби, що рясніла різними розпорядженнями міської думи, поліцейського відділка, які забороняли робити те й те, лякали штрафами і буцегарнею. Знічев’я обійшов довкола тумби й натрапив на кольорове оголошення:
Только один день!
ПРОЕЗДОМ ИЗ КОНОТОПА В СТАМБУЛ!
Любимец короля Непала и алжирского бея,
всемирно известный факир
СИДИ-БЕЙ-ЛЕЖИ-ИБН-ЗАДЕ!
В ПРИСУТСТВИИ ПУБЛИКИ
СОЖЖЕНИЕ ЖИВОЙ ЖЕНЩИНЫ!
Спешите увидеть!
Ілько аж підскочив від захоплення. Потрапити б туди, жбурнути з гальорки листівки! Та чи потрапиш, коли «только один день!»? Певно, всі квитки розібрали.
Тонконогий фертик у картатих штанях, крутячи в руці поліровану тростину, підстрибує півником до тумби. Оббігає довкола раз-вдруге, безцеремонно штурхонувши Ілька.
— Ей, отроче! — чує Ілько і повертає голову.
На нього дивився Агафон:
— Хочеш гривеника заробити?
— Не відмовився б.
Тоді біжи он до отця-комірника, — кивнув на собор, — скатки, що від пене. Він тобі дасть ось таких листків.
— Мало, ваше преподобіє, гривеничка.