Корсетна майстерня пані Марії
- Автор: Соломко Анатолій
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корсетна майстерня пані Марії». Краткое содержание книги:
Шульгіна теж байдуже пройшла повз них до приймальні заступника начальника відділу.
— Передайте, будь ласка, Миколі Миколайовичу мою візитну карточку! — звернулася до секретаря.
— Слухаю, пані, — вклонився той.
На порозі свого кабінету постав його високоблагородіє ротмістр Кулябко.
— О! То це ви, Маріє Львівно! — приємно здивований, вигукнув. — А я читаю: пані Шульгіна… — І нахилився, щоб поцілувати їй руку.
— Невже не пам’ятаєте своєї попутниці?
— Що ви, що ви, шановна Маріє Львівно! Як можна? Але ж ви не назвали тоді свого прізвища! — усміхнувся Кулябко. — Сідайте, будь ласка! Я дуже радий вашому візитові! Може, наказати по скляночці чаю?
— Ні, ні, не турбуйтесь, Миколо Миколайовичу! Та й ненадовго я! Коли невчасно, вибачте великодушно! Адже ви зайняті державними справами? — кивнула на стіл, на якому лежали папери.
— Державні справи… зачекають!
— А як ваша мрія, Миколо Миколайовичу? Чи здійснилася?
— Мрія?.. А-а-а, згадав. Поки що, як бачите, ні, — сумно похитав головою і провів рукою по плечу. — Мої однолітки уже в підполковниках ходять, деякі й погони полковників носять.
— Але ж ви заступник начальника відділу! — підняла вгору палець Шульгіна. — Високе начальство!
— Тільки й того, але ж від цього не легше! Скільки турбот і прикростей! Прокламації, мітинги, демонстрації, забастовки!.. Та незабаром цьому буде кінець. Уже недовго ждати! — Він ступив до Шульгіної й нахилився, щоб поцілувати їй руку, а потім швидко зашепотів: — Скажу по секрету. Мене мають підвищити в званні й посаді.
— А пан Спиридович як же?
— Йому теж підвищення. Мабуть, до столиці заберуть.
— Мені тільки залишається щиро поздоровити вас, Миколо Миколайовичу.
— Спасибі, спасибі, Маріє Львівно! — аж млів від тих слів Кулябко. — А як же ви? Де влаштувалися? Чим займаєтесь?
— Відкрила корсетну майстерню, шию корсети для дам. Знімаю квартиру в будинку пана Добриніна Павла Миколайовича. Ви, певно, знаєте його.
— Хто ж його не знає в нашому місті, Маріє Львівно! — здивовано вигукнув Кулябко. — Благочестива людина, вірний слуга його імператорської величності й отечества.
— Приємно чути від вас такі слова, Миколо Миколайовичу!
Кулябко скоса глянув на Шульгіну, хотів угадати, чи не іронізує вона.
— Я завітала до вас із спеціальною місією, — продовжувала таємниче. — Днями в канцелярії його високопревосходительства генерал-губернатора групі шановних людей Києва вручили ордени й медалі за бездоганну і вірну службу.
— Знаю, Маріє Львівно, — знизав плечима Кулябко. — Я був присутній там.
— Цієї високої честі удостоєний і Павло Миколайович! Йому вручили орден Володимира четвертого ступеня. На завтра ми запросили до себе близьких друзів з цієї нагоди, а заразом щоб відзначити і наші заручини. Павло Миколайович запропонував мені стати його дружиною, і я погодилась. Отже, ми й просимо вас, шановний Миколо Миколайовичу, разом з дружиною прибути завтра до нас.
Кулябко враз знітився, наче аж зростом поменшав. Ось тобі й маєш, а подумав же, що пані Шульгіна на поклін до нього прибігла! А воно бач, який спритний той підстаркуватий купчик, встиг вже голову заморочити цій гордячці!
— Радий, радий за вас, Маріє Львівно, — нарешті розтулив рота Кулябко. — Обов’язково будемо! Така подія! А скажіть, в якому будинку пана Добриніна ці урочистості намічаються? Наскільки мені відомо, в нього ж їх декілька?
— На Прорізній, 22, у флігелі, — по паузі мовила. — Там я знімаю дві кімнати.
— То це скоро господинею всіх його будинків станете!
Наступного вечора Добринін і Шульгіна приймали гостей. Скупий по натурі, на таку подію купець не пошкодував грошей: запросив кухарів та офіціантів з ближнього ресторану готувати святковий обід і сервірувати стіл на дванадцять персон. Мав намір запросити гостей в триповерховий будинок на Липках, але молода наречена не погодилася. Мовляв, коли поберуться, отоді й переїде туди з великим задоволенням, а тут, у флігелі, прижилася… Хай поки що викидає коники! Він терплячий. Звісна ж річ, молоде, зелене, нерозумне! Он скільки грошей вгатив!.. Запросили б Дмитра Володимировича а дружиною!