Корсетна майстерня пані Марії

— Нащо ж прибіднятися, Маріє Львівно? — встряв у розмову Добринін. — Незабаром буде просторніше!

— Заздрю вам, дорога Маріє Львівно!.. І в той же час радий вашому щастю!

І саме тоді, коли гості чинно підвелися і тримали наповнені келихи, щоб побажати молодим сімейного щастя, у вітальню влетів переляканий двірник.

— Пане… пане… — забелькотів.

— Чого тобі, Терешку! — стараючись говорити спокійно, невдоволено втупився в нього очима Добринін.

— Там… там… жандарми… поліцей… — І не договорив, побачивши Кулябка у військовій формі.

— Що ти верзеш! — гримнув Добринін.

А у вітальню вже поспішали поліцейські.

— Що це значить, панове? — не менш здивований, ніж присутні, голосно запитав Кулябко.

Ті, побачивши ротмістра, непевно, нерішуче затупцювали на місці.

— Я, здається, вас питаю! — грізно повторив.

. — Ваше високоблагородіє! — ступив до столу унтер-офіцер. — Їх високоблагородіє пан підполковник наказали нам провести обшук в будинку пана Добриніна і арештувати соціалістів.

Кулябко ані пари з вуст, ніби води в рота набрав.

— Ви хочете сказати, що я і ось мої гості… соціалісти! — підскочив до унтер-офіцера Добринін.

— Не можу знати! — виструнчився по-військовому й розгублено гаркнув той. — Ми маємо наказ їх високоблагородія!

— Панове, — повернувся Добринін до гостей, — невже я схожий на соціаліста?! Чи, може, ви соціаліст, Дмитре Володимировичу? Хіба й ви на соціаліста схожі, ваше високоблагородіє? — І вже до унтер-офіцера: — Та як ви смієте ображати мою гідність і принижувати моїх шановних гостей! Ніяких соціалістів серед нас нема! Всі ми слуги його імператорської величності!

Унтер-офіцер не зупинив Добриніна, не став більше пояснювати, а терпляче чекав, коли той перегорить. Вже потім допитливо глянув на Кулябка.

— Припиніть це безглуздя і забирайтеся геть! — нарешті отямився той.

— Не поспішайте, пане ротмістр! — до вітальні у супроводі трьох офіцерів зайшов Спиридович. Глянувши на гостей, звернувся до Кулябка: — А це як накажете розуміти?

— А це вже ви поясніть нам, пане підполковник! — холодно відказав Кулябко. — Ми-и — гості шановного пана Добриніна! Прийшли, щоб поздоровити його з монаршою милістю і побажати йому сімейного щастя!

— Так, так, пане підполковник! — підтвердив Добринін. — Все вірно! Ось… пані Марія Львівна Шульгіна… погодилася стати моєю дружиною! А ваші люди… — І він безпорадно розвів руками.

— Пане Добринін, мені дуже прикро, але змушений виконувати наказ! — спохмурнів нараз Спиридович. — Всім залишатися на своїх місцях! — і простягнув Добриніну ордер губернського прокурора на право проведення обшуку.

— А на якій підставі, дозвольте вас запитати?

— Я маю незаперечні відомості, що у вашому будинку діє підпільна друкарня соціалістів! Тут вони друкують свої прокламації! — безапеляційно заявив Спиридович.

— Вас невірно проінформували, пане підполковник! — заперечливо хитнув головою Добринін. — Тут шиють корсети для благородних дам, а не друкують прокламації!