Подорож у безвихідь
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-365-100-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Подорож у безвихідь». Краткое содержание книги:
Олексій Волков залишається вірним собі. Його сюжети несподівані, почуття яскраві, а герої колоритні та правдиві. І їм по-справжньому доводиться боротись за своє кохання. Отже, якщо ви не хочете неприємностей, не знайомтеся з жінками в електричках. Або навпаки — знайомтеся, бо інакше ризикуєте назавжди проїхати свою станцію із назвою «Щастя».
Андрій, вискочивши з палати, схопив мужика на ношах за руки, щоб не заважав, а місцевий лікар, відразу звільнившись від перешкоди, натис пальцями хворому на шию нижче рани, намагаючись перетиснути судину. Проте ефекту це не дало. Він тиснув сильніше, його закривавлені пальці ковзали по слизькій шкірі, а з рани й далі лило струмком.
— Бл-ляха… сонна… Де ж воно?! — невідомо до кого просичав хірург.
Андрій схопив моток бинта, який випав на підлогу невідомо в кого і, запхавши його просто в рану, сильно притиснув рукою. Юшити відразу перестало.
— Не сонна, а яремна вена… — тихо проказав він до колеги, який тепер сам автоматично схопив хворого за руки. — Давай в операційну. Чого ти бавишся на підлозі в коридорі, а не в операційній? І де твої сестри?
Але той лише здивовано кліпав очима. З якихось дверей у протилежному кінці коридору вискочила медсестра й побігла до них. Захекана, з тремтячими руками, вона ніяк не могла попасти ключем у замок дверей поруч із ношами. Андрій одразу зрозумів ситуацію. Це мала операційна, і вона бігала шукати ключі. Медсестра була вчорашня, та, що робила ін’єкції. Операційна сестра, напевно, просто відпросилася в лікаря додому, пообіцявши, що з’явиться за десять хвилин у разі потреби. Звичайна ситуація… Хто ж міг знати, що цих десяти хвилин просто не буде? Нарешті, двері відчинили, і хворого з ношами затягли туди й переклали на стіл. Андрій весь час притискав бинта до рани. Кровотеча майже припинилася, щоправда, бинт весь просякнув кров’ю і з нього капало.
А молодий колега розгубився зовсім. Він стояв, наче бовдур, і не знав, куди себе прикласти. Манілуляційна сестра також мало орієнтувалася в тому, що має робитися у цьому підрозділі, та ще й у такій ситуації. Проте вона бігом накривала столик з інструментами, і руки її дрібно тремтіли. Тільки зараз Андрій усвідомив, що міг би й сам утрапити у схожу халепу, але за стільки років, як то кажуть, Бог милував.
— Скажи, хай тиск зміряють і ставлять капати на обидві руки. І кров взяти — гемоглобін, еритроцити та гематокрит.
Усе це Андрій процідив крізь зуби, нахиливши до нього голову й чітко вимовляючи кожне слово.
Тільки тепер вони вперше зустрілися очима. Напевно, лише зараз місцевий втямив, що поруч із ним лікар, який не розгубився в цій ситуації, і що єдиний порятунок — повністю підкоритися його волі. Це вже було щось. Він миттєво віддав команду, і медсестра, кинувши інструменти, побігла все організовувати, а натомість прибігла якась інша. Андрій продовжував затискати рану, поки колега таки спромігся, помивши руки, натягти рукавички.
— Набирай новокаїн і обколюйся, а я так і триматиму.
У того ще тремтіли руки, але справа поволі пішла. Руки хворого прив’язали до столу, під’єднали одну крапельницю, налаштовували другу. Рану обкололи новокаїном. Тоді Андрій попросив і собі рукавички, халат та маску. Поки він одягався, тампон тримала медсестра.
Нарешті він одягнувся і попросив забрати тампон.
— А якщо сонна? — невпевнено промовив місцевий, панічно стріляючи очима на свого неочікуваного рятівника.
— Не бійся, не сонна, — відповів Андрій. — Венозна кровотеча. Якби сонна — він би сюди просто не доїхав. Забирай!
Тампон викинули, і з рани знову добряче линуло. Андрій пальцями затиснув обидва краї рани і, коли його колега промокнув кров, обережно розвів їх. Рана йшла поперек, через усю шию. Від цього вона роззявилася, і стало видно пошкоджені м’язи та судину.
— Он вона, — сказав Андрій, на мить послабивши тиск, від чого з кінців перетятої судини знову сиркнуло.
Тепер і його колега побачив, де це.
— Що робити? — розгублено запитав він упівголоса.
— Нічого, перев’яжи її, та й годі. Це допускається. Яремна вена, житиме й без неї.
За півгодини все було скінчено. Рану зашили, і хворого з двома крапельницями, через одну з яких переливалася кров, завезли до палати. На той час Андрій уже лежав у своєму ліжку, розмірковуючи, що цей пияк дуже недоречно впав у власному сараї на косу. Адже через нього Андрій засвітився. Завтра все відділення говоритиме, що трапився такий неординарний випадок, і якби не опинився тут випадково якийсь чужий хірург, усе, напевно, закінчилося б трагічно. Відразу ж стане відомо, що цей чужий хірург приховав свій фах, що було досить дивно, оскільки до колег, навіть чужих, у медиків добре ставлення. До того ж він назвався жителем містечка. Усе це викличе підозри. Не виключено, що про випадок дізнаються його колишні викрадачі. А якщо його шукає міліція?