Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
Наприкінці XVI — на початку XVII століть серед панівних класів усе більше ширилося прагнення наслідувати західноєвропейський одяг. Спочатку за царя Боріса Ґодунова це були польські, а потім угорські шати. У другій половині XVII століття поширювалася й загальноєвропейська мода, яку в Росії стали називати “німецькою”. Тоді сам спадкоємець престолу царевич Алєксєй Міхайлович ще за життя батька завів собі “немецкия” каптани. Його охоче наслідувала і придворна молодь.
Традиційні монгольські халати деґел (XIII ст.)
Таким чином, реформа одягу, розпочата Пєтром I, була не такою вже несподіваною. Указ від 4 січня 1700 року (а можливо, існували і більш ранні розпорядження) наказував всім, крім селян і духівництва, носити угорське, а потім і “німецьке” плаття.
У подальшому витіснення традиційного одягу відбувалося швидшими темпами в містах і дещо повільніше в сільській місцевості. При цьому панівні класи випереджали основну масу городян, тим паче — селян. Нерівномірно відбувалося також поширення чоловічого і жіночого західноєвропейського костюма. У російських містах, особливо малих, жінки все ще продовжували носити сарафани і кокошники, водночас як чоловіки були одягнені в сюртуки і камзоли.
Варто зазначити, що західна мода наткнулася на запеклий опір прибічників стародавніх звичаїв. Причому вирішальну роль тут відіграло несхвалення духівництва. Так, ставши царем, згадуваний Алєксєй Міхайлович показувався лише в московському платті.
Однак середні верстви населення до подібних контрреформ ставилися негативно. Коли Павєл I, ледве ступивши на престол, заборонив у столицях — Петербурзі та Москві — носити фраки, жилети та круглі капелюхи за тодішньою французькою модою усім, “кроме ходящих в русском платье” (тобто міщан і частково купців), це викликало загальне невдоволення. За свідченням російського актора і драматурга А. Толчьонова, “сей переворот великую молву и поговорку сделал, но повиновались”. Тому відразу ж після палацового заколоту і вбивства Павла I росіяни демонстративно знову повернулися до західної моди.
Проте найцікавіше те, що навіть той одяг, який традиційно вважається споконвіку російським, часто-густо насправді також виявляється запозиченим.
Навіщо потрібен косий комір?
Традиційно споконвічною російською чоловічою сорочкою вважають косоворотку.
Косоворотка — це сорочка з косим коміром, тобто з розрізом збоку, а не посередині, як у звичайних сорочок. У російській традиційній косоворотці розріз із застібкою зазвичай був зміщений ліворуч, рідше — праворуч.
Полотняні косоворотки широко використовували в Росії у побуті. Вони були аналогом чоловічої сорочки. Також їх використовували як спідню солдатську білизну. Наприкінці XIX століття косоворотка у росіян була основою будь-якого костюма. Скрізь траплялися подібні сорочки з червоним тканням у клітинку і смужку. Вони могли бути робочими і святковими, все залежало від багатства оздоблення.
Косоворотки носили навипуск, не заправляючи у штани. Підперезувалися шовковим шнуровим поясом або тканим поясом із вовни. Пояс міг мати на кінцях китиці. Зав’язку пояса розташовували ліворуч.
Косоворотки шили з полотна, шовку, атласу; іноді розшивали по рукавах, пелені, коміру. У приміщеннях (у трактирі, крамниці, вдома тощо) їх носили з жилетом.
Косоворотку вважають споконвічно російським одягом. Шанувальники російської старовини носять її, підкреслюючи зв’язок із предками, всі фольклорні колективи виходять на сцену тільки в ній. Однак чи справді косоворотка споконвічно російська?
Щоб розібратися в цьому, треба зрозуміти, як і чому цей різновид сорочки ввійшов у побут росіян.
Косий воріт косоворотки не збігається із серединним розрізом давньослов’янської сорочки, яку і варто вважати споконвічною. Як зазначає російська дослідниця В. Лєвашова, середньовічні джерела не дають жодного прикладу сучасної косоворотки з косим розрізом. Найдавніший тип слов’янської і, відповідно, української сорочки має тунікоподібний крій, так звану голошийку (без коміра), з прямим розрізом.
Таку сорочку кроїли за “серединним” принципом, тобто домоткане полотно складали навпіл і робили надріз для надягання через голову. Потім уже до скроєних у такий спосіб переду і спинки сорочки додавали (пришивали) рукави і ластовиці (пахвові вставки).