Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Є що приховувати,— повторила вона, і я зрозумів, що запитання, які я задавав їй тієї першої ночі нашого знайомства, не забуті. Її гострий і підозріливий розум усе зберігав для майбутнього.
— Не знаю, що ти маєш на увазі, — недбало кинув я. Але в очі їй не подивився.
— Знаєш, — заперечила вона, спостерігаючи, як офіціант ставив перед нами невеличкі кавники, від яких линули пахощі рому, помаранчів і кориці. — Бачу тебе вже втретє, але й досі не знаю: звідки ти приїхав, куди поїдеш, що тут робиш, чим займаєшся взагалі, не знаю навіть, чому ти не подзвонив мені наступного вечора. — Вона відлила кави, стримано всміхнулася. — Ми бачимося втретє протягом тижня, кожний інший за цей час встигав не тільки розповісти всю свою біографію, а й повідомити, як він не може знайти спільної мови з батьком» яка він важлива персона, які купив акції, кого з впливових людей знає, які має прикрощі з дружиною...
— Я неодружений.
— Браво! — вигукнула вона. — Ось і в мене нарешті з'явився факт. Запам'ятай, я не докопуюсь до інформації і зовсім не цікавлюся тобою. Мені просто раптом спало на думку, що ти мусиш щось приховувати. Будь ласка, і не розповідай мені нічого, — вона простягла руку, ніби підтверджуючи жестом своє прохання. — Можливо, виявиться» що ти менш цікава людина, ніж я про тебе думаю. Але якщо ти не проти, я б хотіла дізнатись одну дрібницю.
— Будь ласка. — Навряд чи я міг би говорити менше.
— Ти залишаєшся у Вашінгтоні?
— Ні.
— Джеремі Хейл каже, що ти їдеш за кордон.
— Зрештою так.
— Що це означає?
— Скоро їду. Приблизно через тиждень.
— Ти будеш у Римі?
— Гадаю, що буду.
— Ти можеш зробити мені послугу?
— Якщо зумію.
Вона задумливо поглянула на мене, постукуючи нігтем по дошці столу. Нарешті вона, здається, прийшла до якогось рішення.
— Виконуючи свої обов'язки, — сказала Евелін, — я натрапила на деякі документи, що становлять певний інтерес. І самовільно зробила з них ксерокопії. Ксеро — вашінгтонська таємна зброя. Ніхто не може почувати себе в безпеці, якщо в його кабінеті побувала інша людина. У мене випадково опинилися записи деяких приватних розмов, які можуть бути для мене дуже корисні. І для мого друга — мого дуже доброго друга. Він працював зі мною, і мені хотілось би допомогти йому захистити себе. Він працює в посольстві у Римі. Він має підозру, що всю його кореспонденцію перевіряють — і в посольстві, і вдома. Не дивися так здивовано. Якби ти прожив у цьому місті скільки я... — Вона не закінчила речення. — Тут немає нікого, кому б я справді довіряла. Люди безупинно передають плітки одне про одного, пошта перлюструється, телефонні розмови підслуховуються, на кого потрібно натискають... Гадаю, наш добрий приятель Джеремі Хейл встиг тобі дещо розповісти по секрету.
— Так. Ти вважаєш, мені можна довіритись?
— Думаю, що можна.— її голос звучав твердо, майже погрозливо. — По-перше, ти не повернешся до Вашінгтона. По-друге, якщо ти справді, як мені здається, й сам щось приховуєш... Чи ти це заперечуєш?
— Нехай буде по-твоєму, — ухилився я від ствердної відповіді.
— В даний момент. — Вона кивнула, ласкаво всміхнувшись мені.— Отже, якщо вже тобі й самому є що приховувати, чому б тобі не виконати невеличке таємне доручення твого друга? Тобі доведеться лише пожертвувати яких півгодини часу — і потім мовчати. — Вона полізла рукою у велику шкіряну сумку, що стояла на підлозі під столом, і дістала звідти грубий конверт, заклеєний липкою стрічкою, схожий на ті, в яких перевозять ділові папери. — Ти бачиш, воно не займає багато місця.
— Але я не знаю, коли буду в Римі, — застеріг я. — Можливо, через кілька місяців.
— Дарма, — відказала вона після паузи, і нігтем підштовхнула конверт на півдюйма ближче до мене. Цій жінці важко сказати «ні». — Мене влаштовує будь-який термін до травня.
На конверті не було ні імені, ні адреси. Вона витягла невеличкий золотий олівець і блокнот.
— Ось адреса і телефон мого друга,— сказала Евелін.— Подзвони йому додому. Бажано віддати йому це не в посольстві. Я певна, він тобі сподобається. До того ж він знає всіх у Римі, через нього ти познайомишся з цікавими людьми. Я буду вдячна, якщо після зустрічі з ним ти напишеш мені кілька рядків про те, що справу зроблено.
— Я напишу тобі.
— Ти розумний хлопчик. — Вона підштовхнула конверт ще ближче до мене. — З усього видно, — спокійно додала вона, — що час від часу тобі захочеться побачитись зі мною. Чи я не права?