Нічний черговий

— Дуг, ти можеш зробити мені одну послугу? — спитав він, коли ми під'їхали до готелю.

— Авжеж, — відповів я без особливого ентузіазму. Після розмови в машині у мене не було жодного бажання бути замішаним у життя й проблеми мого давнього приятеля по коледжу Джеремі Хейла.

— Приходь завтра до нас повечеряти, — попросив він, — і як-небудь заговори про лижі. Скажи, що наступного місяця перші два тижні ти збираєшся покататись у Вермонті і запрошуєш мене приєднатися до тебе.

— Не думаю, що на той час я буду в Сполучених Штатах, — висловив я сумнів.

— Це не має ніякого значення, — заперечив Хейл спокійно. — Просто скажи так. Щоб моя дружина могла це почути. У мене буде трохи вільного часу, і я зможу куди-небудь з'їздити.

— Ти хочеш сказати, що повинен відпрошуватись у жінки, якщо хочеш кудись поїхати?..

—  Не зовсім так. — Він зітхнув. — Усе набагато складніше. Є одна дівчина...

— Он як?

— У тому й уся річ. — Він ніяково посміхнувся. — Не схоже на мене, правда?

— Чесно кажучи, ні,— підтвердив я.

— Це таки не схоже на мене. Це вперше, відколи я одружився... Я й не думав, що таке може статися. Але воно сталось і зводить мене з розуму. Ми були разом лише кілька разів... власне, кілька хвилин, годину, то там, то там. Як злодії. Це вбиває нас обох. У цьому місті люди пхають носи в чужі справи, як мисливські хорти. Нам треба якийсь час побути разом — по-справжньому разом. Один тільки бог знає, що вчинить мол дружина, якщо хто-небудь розповість їй про все. Я не хотів, щоб усе це сталося, клянусь тобі, але це сталося. Я почуваю себе так, ніби моя голова зараз розколеться на шматки. І не можу порадитись ні з ким у всьому місті. Це все одно, що день у день носити камінь на серці. Я ніколи не думав, що здатний на такі почуття до жінки... Можу сказати, хто це...

Я з жахом чекав. У мене було передчуття, що зараз він назве ім'я Евелін Коутс.

— Це дівчина з моєї роботи, — прошепотів він. — Міс Шварц. Міс Мелані Шварц. Господи, хто тільки вигадав таке ім'я!

— Ім'я тут ні до чого, але я тебе розумію. Вона прекрасна.

— Це навіть не головна з її чеснот. Послухай, Дуг, мені треба з тобою порадитись. Якщо все це триватиме, я не знаю, що вчиню. Нам треба кудись поїхати разом із цього міста... на тиждень, на два тижні, на ніч... Але треба... Я не хочу розлучення. Я одружений уже десять років і не хочу... О чорт, не знаю, навіщо я тебе втягую в це.

— Я прийду завтра на вечерю, — довелося мені пообіцяти.

Хейл не відповів. Але біля готелю, коли я вже виходив з машини, спокійно сказав:

— Чекаю тебе о сьомій.

Піднімаючись ліфтом на свій поверх, я подумав після всього, що Скрантон не такий уже й далекий від Вашінгтона.