Нічний черговий

Цього разу я зупинився в «Уолдорф-Асторії». Той, хто може розшукувати мене, певно, вирішив, що я вже поїхав звідси. Я повернувся до свого номера, відкрив «дипломат», взяв звідти три тисячі доларів і поклав у свій новий гаманець із котикової шкіри. В ньому було досить місця і для паспорта, і для квитка на всю подорож. У конторі лижного клубу «Крісті» на Сорок сьомій авеню, куди я пішов після зустрічі з Хенком, я звернувся до міс Менсфілд, приятельки Уейлсів, яка заповнила мою членську картку, автоматично поставивши потрібну дату. Вона сказала, що я прийшов дуже вчасно, бо саме того ранку двоє чоловіків відмовились від квитків. Я недбало запитав, чи не їдуть Уейлси. Вона переглянула список і на мою радість сказала, що їх немає. У мене ще лишалася чимала частина грошей, виграних на перегонах і в покер. Навіть якби в мене не було «дипломата» з його вмістом, то після всіх витрат на оренду машини й готелі у Вашінгтоні і Скрантоні у мене все ще було більше грошей, ніж я будь-коли в житті водночас тримав у руках. Беручи номер в «Уолдорфі», я навіть не поцікавився, скільки він мені коштуватиме. Приємно було усвідомити це.

У графі «Місце проживання» я записав адресу Евелін Коутс. Тепер, коли я з усіма розпрощався, мої жарти стосувалися тільки мене одного.

Протягом останніх днів я майже не мав нагоди з когось посміятися. Вашінгтон змусив мене стати розсудливішим. Якщо багатство приносить щастя,— адже так усі вважають,— я в цій справі поки що був новачком. У моєму новому становищі в мене був небагатий вибір партнерів — Хейл з його невдалою кар'єрою і любовною пригодою, що коштує йому стільки нервів, Евелін Коутс з комплексом самозахисту, мій бідний брат.

Я вирішив, що в Європі пошукаю людей, які живуть без проблем. Старий континент завжди був місцем, куди тікали багаті американці. Тепер я зараховував і себе до цього класу. Я залюбки дозволю всякому, хто встиг мене обскакати, давати мені уроки з солодкої науки безтурботності. Буду орієнтуватися на вдоволені обличчя.

Проте в середу я весь вечір просидів у номері, дивлячись телевізор. Не було сенсу ризикувати в останню ніч на американській землі.

На прощання я залишив сто п'ятдесят доларів букмекеру «Св. Августіна» з запискою: «Вибачаюся, що примусив вас чекати на ваші гроші» і підписався. Тепер принаймні буде в Америці людина, яка підтвердить мою репутацію чесного чоловіка. Виходячи з готелю, я відіслав записку.

В аеропорт я приїхав заздалегідь на таксі. Портфель з грошима лежав у великій темно-синій валізі, яка мала замок із секретом. Поки ми будемо перетинати Атлантику, мені доведеться розлучитися з грошима, але нічого не вдієш. Я знав, що, через загрозу викрадення літаків, кожного пасажира обшукують, а його ручний багаж перевіряють. Мені було б якось, м'яко кажучи, незручно пояснювати озброєному митнику, навіщо я беру з собою в гори на три тижні відпустки сімдесят з гаком тисяч доларів.