Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
12.90. Див. Kolnai, op. cit., 208.
Щодо мого зауваження про «філософію гравця» див, О. Spengеr. The Hour of Decision. Germany and World-Historical Evolution.— German ed., 1933, p, 230; процитовано у Thus Spake Germany, 28: «Він, чий меч здобуває перемогу тут, буде повелителем світу. Гральні кості тут, готові для цієї величезної гри. Хто наважиться їх кинути?»
Для філософії гангстерів, мабуть, ще характерніша книжка дуже талановитого автора Е. фон Саломона. Я наведу кілька уривків із цієї книжки, The Outlaws (1930; уривки взято із ст. 105, 73, 63, 307, 73, 367): «Сатанинська пристрасть! Хіба в мене нема рушниці?... Перша пристрасть людини — це руйнування — Вони стріляли геть неперебірливо, просто тому, що це була чудова розвага... Нас не обтяжує ні план, ні метод, ні система... Ми не знали, чого бажали, а що знали, того не бажали.. Моєю найбільшою пристрастю завжди було руйнування». І там інше. (Див. також W. Hcgemann, op. cit., 171).
12.91. Див. Kolnai, op. cit., 313.
12.92. Щодо цитати з Ціглера див. Kolnai, op. сіt., 398.
12.93. Цю цитату взято з Шопенгауера, Grundprobleme (4th ed., 1890). Вступ до першого видання (1840), p. XIX.— Гегелеве зауваження про «найпіднесенішу глибину» (або «найвивищенішу глибину») почерпнуто з Jahrbuecher der wissenschaftlichen Literatur, 1827, № 7; воно цитується Шопенгауером, op. cit.— Завершальну цитату взято з Шопенгауера, op. cit., XVIII.
Прим. до розд. 13
Загальна примітка до розділів про Маркса. Скрізь, де можливо, я посилаюся в цих примітках на «Capital» або на «Н. о. М» чи на дві ці праці. Назву «Capital» я використовую як скорочення для Everyman Double Volume Edition of K. Marx, Capital, transl. by E. and C. Paul. «Н. o. M» означає A Handbook of Marxism, ed. by Bums, 1935,. одначе при цьому я посилаюся і на повне видання текстів. Щодо цитат з Маркса і Енгельса я посилаюся на московське стандартне видання (Gesamtausgabe, скорочено GA), що друкується під редакцією Д. Рязанова та інших з 1927 року, але й досі незавершене. Стосовно цитат з Леніна я посилаюся на Little Lenin Library, опубліковане Мартіном Лоуренсом, пізніше — Лоуренсом і Вісгартом, скорочено L. L. L. Останні томи «Капіталу» цитуються як «Das Kapital» (перший том був опублікований 1867 p.), посилання стосуються т. II, 1885 р. або т. III, частини 1 і т. III, частини 2 (цитуються як ІІІ(1) і ІІІ(2), обидві частини 1894 р. Хочу відразу зазначити, що хоч я й посилаюся скрізь, де можливо, на зазначені вище переклади, не завжди їх дотримуюсь.
13.1. Див. V. Pareto. Traeatise on General Sociology, § 1843. (Англійський переклад: The Mind and Society, 1935, vol. III, p. 1281; див. також текст до примітки 65 до розділу 10.) Парето пише (р. 1281 і наст.): «Мистецтво урядування полягає у відшукуванні шляхів здобути вигоду з таких почуттів, а не витрачати енергію в безплідних зусиллях знищити їх; дуже часто єдиним наслідком другого підходу є лише зміцнення цих почуттів. Особистість, здатна звільнитися від сліпого панування своїх власних почутгів, буде здатною використати почуття інших людей для своїх власних цілей... Це можна сказати загалом про відносини між правителем і підвладними. Політик, котрий може якнайкраще прислужитися собі і своїй партії — це людина без упереджень, яка знає, як здобути користь із упереджень інших». Упередження, що їх має на думці Парето, різноманітні — націоналізм, любов до свободи, гуманізм. І слід, мабуть, зауважити, що Парето, хоч і звільнився від багатьох упереджень, безперечно, не зумів звільнитися від усіх їх. Це помітно майже на кожній написаній ним сторінці, зокрема, звичайно, там, де він каже про те, що доречно змальовано ним як «гуманістична релігія». Його власне упередження — антигуманістична релігія. Якби він побачив, що його власний вибір був не між упередженням і свободою від упереджень, а лише між гуманістичним упередженням і упередженням антигуманістичним, то, вочевидь, був би менш упевнений у своїй вищості. (Щодо проблеми упереджень див. примітку 8 (1) до розділу 24 і текст.)
Ідеї Парето щодо «мистецтва урядування» дуже старі; вони беруть початок принаймні від дядька Платона Критія і відіграли свого часу належну роль у традиції платонівської школи (як зазначено у примітці 18 до розділу 8).
13.2. (1) Ідеї Фіхте і Гегеля привели до принципу національної держави й національного самовизначення, реакційного принципу, в який, одначе, щиро вірив такий борець за відкрите суспільство, як Масарик, і який прийняв демократ Вільсон. (Щодо Вільсона див., приміром, Modem Political Doctrines, ed.. by A. Zimmern, 1939, pp. 223 і далі.) Цей принцип явно незастосовний на нашій землі й, зокрема, в Європі, де нації (тобто мовні групи) такою мірою щільно скупчені, що їх просто неможливо розплутати. Жахливий наслідок спроби Вільсона застосувати цей романтичний принцип до європейської політики мусить бути зрозумілим нині кожному. Те, що Версальська угода була жорстокою,— міф, що не додержувалися вільсонівських принципів,— інший міф. Справа в тому, що такі принципи не можна послідовно застосувати, й Версаль впав, головним чином, через спробу застосувати незастосовні принципи Вільсона. (Про все це див. примітку 7 до розділу 9 і текст до приміток 51-64 до розділу 12.)