Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 370 371 372 373 374 375 376 377 378 ... 406
Перейти на страницу:
18
Кружать голову мрії пророчі, Не відзначу я дійсне від сна, Бачуть працю жниварськую очи, — Все за образом образ зрина.
Бачу я женців юрбу, Чую спів. Розіслалась нива, Занехаяли журбу Давніх днів, Веселять їх жнива.
19
Як півня крик, – кінець примарам Локомотива раптом свист. Скорюсь і я технічним чарам, Хоч і слабий до співу хист.
Хай буде образ мій останній, — Крізь степ несеться паротяг, Конем залізним на світанні Влетів у заповідник благ.
І раптом став, мов з переляку, Хитнувся, знов назад летить. — Лети й вертай сюди по знаку. — Це Дніпрельстан – титан стоїть!
Доба стихійної робітні, Епоха мамутів пройшла, З індустріяльного новітні Колоси виникли кубла.
Встають масиви Дніпрельстану. — Він не закриє сонце нам. Він сонце сам, як я погляну, Заводам нашим і ланам.

Кармелюк

Кармелюк іде, Аж земля гуде. Хиляться дуби В крок його юрби, А як він ступа, Як сто пуд, стопа, Йде землею грім Попід ним, старим.
Не старий ще він, Та на всіх один, Кличе, як у дзвін: – Нам чи їм – загин! І встають вони Рідних сіл сини, І росте загін.
Ходить дібровою шелест і шум, Ходить народом і розпач, і сум. Гнуть свої спини великі й малі. Панська всіх ласка згина до землі, Праця селянська, шляхтянські лани, Тих у солдати, а тих в кайдани. То, як одна, запалала душа, Вип’ють усі із пожежі ковша, В голову вдарить нечуваний хміль. Дужче зросте, шаленіючи, біль, Схоплються руки за ніж і за дрюк, І поведе Кармелюк.

Дві сурми

Славить, славить вся земля Самовладця короля, Славить вголос, нишком плаче, Низько хилиться тремтячи.
Щоб не чувся часом плач, В короля на те сурмач. Засурмить сурма з наказу — Переможе Слава зразу.
Та як сповнить чашу вкрай Поневолення відчай, Під свою народ музику З трону скидує владику!
І сурма його луна Так, що вся журба мина. Тож і ми сурмим полями, Покінчивши з королями.

Вірші за підписом Олександер Дамаскин (Дамаскін)

Вечір

Весіннє небо сіросиве клоччя Із вітром у мережку запліта… І чую я із нетрів спів пророчий, Що там, у нетрях, темрява зроста.
Вона пливе на вицвілих зірницях, І холодком вечірнім обійма. Берези йдуть, красуні білолиці, У запахущий і п’янкий туман.
І він іде – всевладний синій вечір, Щоб на дорозі вовком залягти. Щоб посвист вдаль послати молодечий, І потім нишком по дворах пройти.
В туман хатки край лісу зодягнути, І утекти у гущу через сад… І стихне все… І гомону не чути, І тільки зорі, наче виноград.
У золоті позаплітались грона І манять землю крізь серпанок хмар… Летять вітри на зоряні перони, І семафором їм – Волосожар!

Ровесникам

Хай буде день один, як відблиск неба синій, Щоб нам, ровесникам, піти черев мости, Які показують дороги у долині, Куди за юністю, за радістю піти…
Промчить травневий кінь, ударить в діл копитом, Чи вдягнеться в багрець пахучий листопад, — Ми будем жити так, щоб не дарма прожити, Бо ж корабель життя не вернеться назад.
1 ... 370 371 372 373 374 375 376 377 378 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)