Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
18
Кружать голову мрії пророчі,
Не відзначу я дійсне від сна,
Бачуть працю жниварськую очи, —
Все за образом образ зрина.
Бачу я женців юрбу,
Чую спів.
Розіслалась нива,
Занехаяли журбу
Давніх днів,
Веселять їх жнива.
19
Як півня крик, – кінець примарам
Локомотива раптом свист.
Скорюсь і я технічним чарам,
Хоч і слабий до співу хист.
Хай буде образ мій останній, —
Крізь степ несеться паротяг,
Конем залізним на світанні
Влетів у заповідник благ.
І раптом став, мов з переляку,
Хитнувся, знов назад летить. —
Лети й вертай сюди по знаку. —
Це Дніпрельстан – титан стоїть!
Доба стихійної робітні,
Епоха мамутів пройшла,
З індустріяльного новітні
Колоси виникли кубла.
Встають масиви Дніпрельстану. —
Він не закриє сонце нам.
Він сонце сам, як я погляну,
Заводам нашим і ланам.
Кармелюк
Кармелюк іде,
Аж земля гуде.
Хиляться дуби
В крок його юрби,
А як він ступа,
Як сто пуд, стопа,
Йде землею грім
Попід ним, старим.
Не старий ще він,
Та на всіх один,
Кличе, як у дзвін:
– Нам чи їм – загин!
І встають вони
Рідних сіл сини,
І росте загін.
Ходить дібровою шелест і шум,
Ходить народом і розпач, і сум.
Гнуть свої спини великі й малі.
Панська всіх ласка згина до землі,
Праця селянська, шляхтянські лани,
Тих у солдати, а тих в кайдани.
То, як одна, запалала душа,
Вип’ють усі із пожежі ковша,
В голову вдарить нечуваний хміль.
Дужче зросте, шаленіючи, біль,
Схоплються руки за ніж і за дрюк,
І поведе Кармелюк.
Дві сурми
Славить, славить вся земля
Самовладця короля,
Славить вголос, нишком плаче,
Низько хилиться тремтячи.
Щоб не чувся часом плач,
В короля на те сурмач.
Засурмить сурма з наказу —
Переможе Слава зразу.
Та як сповнить чашу вкрай
Поневолення відчай,
Під свою народ музику
З трону скидує владику!
І сурма його луна
Так, що вся журба мина.
Тож і ми сурмим полями,
Покінчивши з королями.
Вірші за підписом Олександер Дамаскин (Дамаскін)
Вечір
Весіннє небо сіросиве клоччя
Із вітром у мережку запліта…
І чую я із нетрів спів пророчий,
Що там, у нетрях, темрява зроста.
Вона пливе на вицвілих зірницях,
І холодком вечірнім обійма.
Берези йдуть, красуні білолиці,
У запахущий і п’янкий туман.
І він іде – всевладний синій вечір,
Щоб на дорозі вовком залягти.
Щоб посвист вдаль послати молодечий,
І потім нишком по дворах пройти.
В туман хатки край лісу зодягнути,
І утекти у гущу через сад…
І стихне все… І гомону не чути,
І тільки зорі, наче виноград.
У золоті позаплітались грона
І манять землю крізь серпанок хмар…
Летять вітри на зоряні перони,
І семафором їм – Волосожар!
Ровесникам
Хай буде день один, як відблиск неба синій,
Щоб нам, ровесникам, піти черев мости,
Які показують дороги у долині,
Куди за юністю, за радістю піти…
Промчить травневий кінь, ударить в діл копитом,
Чи вдягнеться в багрець пахучий листопад, —
Ми будем жити так, щоб не дарма прожити,
Бо ж корабель життя не вернеться назад.
Перейти на страницу: