Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 369 370 371 372 373 374 375 376 377 ... 406
Перейти на страницу:
12
Знов з могили чую Кобзаря я мову, Кобзу золотую Лагодить він знову.
Струни він ладнає, На могилі, плаче, Пісню починає Жалібну, тремтяче:
«Поховали волю Спить в могилі тихо. Походжа по полю Невсипуще лихо.
Не пізнать громади, Скрізь панва погана! Нам не ждать поради Від царя й гетьмана.
Ні порад, ні суду Розсудити горе, Ллються звідусюду Степом сльози в море.
Думи, ж мої діти! Розбудіть ви волю! Сумно так сидіти Й бачити недолю».
І замовкнув знову, Важко зажурився, Слухать степу мову У туман укрився.
13
Я глибоко затаїв дихання, Всі примари, як люди, поснули, І почулося степу зідхання: Велетенські мов груди зідхнули.
«Помираю я, степ, помираю Вслід за тими, що взнав їх потугу. І мені, що не мав собі краю, Наступає вже край – смерть од плугу».
14
І знову бачу на могилі Немов пророк, кобзар устав І руки зніс, вже не безсилі, І рідний степ він привітав:
«Вмирай, корись! Часи минули. І час новітній настає. Про що старі вовік не чули, — То революція дає.
Лилася морем кров червона Тобою, степ, від давніх літ. „Нового діждемось закона“, Зачервоніє волі квіт.
Спаде невільництва прокляття, Все, що пригнічувало нас, І опанують люди-браття Тебе, о степ, на вічний час.
І паротяги й пароплави Помчаться полем і Дніпром, І борозни нової слави Проорють, щедрії добром.
Обійме всіх одна родина, Як сонце, стане все ясне І лиш, як пісня лебедина, Як згадка, може, та єдина, Мій сум в нащадках знов зрине.
О степ! співав тебе й любив я, Любив я людськість, світ увесь. І може, співом заробив я Зітхання щиреє чиєсь».
Замовкнув, зникнув у тумані Кобзар – пророк, і степ мовчить, І виступа, мов на екрані, Нова знов історична мить.
15
Крок чугунний Царя-Капітала Я почув тут раптово і вздрів, Наче фата-моргана повстала, Місто, фабрики, дим з димарів.
Там на обрії дивно замріло, І відтіль, мов шляхи простяглись В степ, сюди, – (залізниці то діло) Телеграфні стовпи піднеслись.
Степ звужається. Шляхи – гадюки Дусять, давлять; рілля вироста, Бродить серп і коса через луки, Гупа молот, людняться міста…
Крок чавунний ступа без упину, І встають селянин, пролетар Будувати свою будучину. — Все побачив ти, більше не мар!
16
Сонце. День. Золотеє колосся! Море праці навкруг розлилося. Ще гудуть, випиваючи мед, Понад степом робочії бджоли, Та все більшеться зоране поле, І іде усе трактор вперед.
Ріже він цілину без устану, І навкруг по широкому лану. В колективах працює громада, І яка ж задля неї відрада Працювати собі, не панам.
Як бажані всі сонця їм сходи! Чорний дим шлють по небу заводи, Все частіш і все ближче гудки. Проминає доба капітала! Нездоланою силою встала Ваша армія, трудовники!
17
Вже повіяло волею, люди, І вже рівности блисла зоря, І немає царя, і не буде На всім світі ніде злидаря.
Лийтесь, лави народні, як море, І зливайте сваволю і гніт! Що робоча рука не поборе? Тільки дружно, – і визволим світ!..
1 ... 369 370 371 372 373 374 375 376 377 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)