Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
«Мене тато прогнав і прокляв…»
Мене тато прогнав і прокляв,
бо у мене дитина од «гоя».
Він казав, щоб упала земля
Попід нами, Оленко, з тобою.
Тато мій! Він такий старий,
Як помовклі листки талмуду.
Плаче він: «Ой на доньчин гріх
Будуть з мене сміятися люди.
О, прокляте, прокляте дівча,
Не хватило для неї єврея».
І у нього сльози в очах,
В бороді – срібляному інеї.
Мама плаче: «У неї Оленка,
Не Дебора, не Лія й не Хана».
Ах я знаю, для мами сивенької
Це велика, велика драма.
Моя рідна стара матусю!
В неї руки в лушпинні від риби,
Бо вона куховарити мусить,
Заробляти шматочки хліба.
А в Оленки синь у очах
І русяво-біле волосся.
Що то скаже моє дівча
На запитання «нація» гостре.
І не може тато простить,
Що у мене дитина од «гоя».
Ну, а мама сказала: «Ти
Та прийшла б коли-небудь із „тою“».
В гостях у тата
Так, як бувало, старий балагула
од станції віз, за годину верству проїжджаючи,
вечір тихенько і сумно наспівував «люлі»,
в синю колиску за обрій поклавши
натомлених сонячних зайчиків.
Чорні колеса, немов кентаври великі,
пили болото і хлюпали, бризки пускаючи.
Плентавсь старий екіпаж, як одноногий каліка,
і спали в колисці за обрієм сонячні зайчики.
Скоро містечко. (Воно як салоп старомодній,
весь в нафталіні, із скрині старої добутий.)
Очі будинки примружать трахомні й голодні,
очі, в яких причаївся одвічний столітьовий смуток.
Хлюпає колесо. Ну ж бо, старий балагуло!
Швидше! Скубни за руді заялозені віжки.
…Перший будиночок. Вивіска «Янкеля Сімона Гула
заля для стріжкі, заліжки та бріжки».
Далі будинки – похилі сліпі ліліпути.
І виситься тільки камінна стара синагога.
Здається, вона це зробила сусідів сліпими, розбутими
во ім’я свойого старого безглуздого бога.
О, шолом-алейхем![20] – одвічний приют ортодоксів!
Все на Месію чекаєш, пейсатий меламед Авруме?
В день Йом-Кіпура[21] молишся богові й постиш,
Про Мордохая читаєш на Пурім[22].
І швидше за мишу прудку пробіжить по завулочках чутка:
«До нашого шамеса[23] з Харкова донька приїхала».
А в шамеса очи наповнені слізьми і смутком
і буде старому така несподівана втіха.
Ось він в старих окулярах, нитками зав’язаних,
в жовтому талесі, синій ярмулці і босий.
Сильно хвилюється. В голосі чуються – спазми.
Тато старий і безсилий, як стомлена осінь.
Приїхала донька. Дитина кохана й ворожа.
(А двоє синів біля Криму на землю давно переїхали —
єврейські селяни, а шамес сивенький не може.
і очи старого наповнені слізьми і смутком.)
Вечором синім, суботнім,
тато читає старе, як життя, П’ятикнижжя.
З журою буду дивитись на стомлені плечі.
Погляд у батька стає і суворий і ніжний.
вернуться
20
Мир вам!
вернуться
21
Судний день.
вернуться
22
Свято Есфірі.
вернуться
23
Служка в синагозі.
Перейти на страницу: