Сага про Форсайтів

була його власністю. Такі у нього погляди на життя, на людські почуття, на серце — все це власність. То не його провина — такий він зроду. У мене такі погляди завжди викликали відразу — такий я зроду! Знаючи тебе, я відчуваю, що і в тебе вони викликають відразу. Але розповідатиму далі. Твоя мати тієї ж таки ночі пішла з його дому; дванадцять років вона прожила сама, дуже відлюдно, аж поки 1899 року її чоловік — адже він іще був її чоловіком, бо не робив ніяких спроб розлучитися з нею, а вона, звичайно, не мала права розлучитися з ним — очевидно, вирішив, що йому потрібна дитина, і почав переслідувати її настирливо й довго, щоб примусити вернутися до нього й народити йому дитину. В той час я був її опікуном — відповідно до волі твого діда, висловленої в його духівниці,— і стежив за тими подіями. Помалу я покохав її, покохав щиро. Він переслідував її дедалі настирливіше, поки одного разу вона приїхала до мене і попросила взяти її під захист. Її чоловік — а йому доносили про кожен її крок — спробував роз'єднати нас і почав шлюборозлучний процес. Може, він і справді хотів розлучитися з нею, не знаю; так чи так, а наші імена були оголошені публічно. Це спонукало нас до остаточного рішення, і ми з'єдналися насправді. Вона дістала розлучення, одружилася зі мною, і народився ти. Ми жили дуже щасливо, принаймні я, та, гадаю, і твоя мати. Невдовзі після розлучення Сомс одружився з матір'ю Флер, і в них народилась дочка. Ось і вся наша історія, Джоне. Я розповів її тобі, бо потяг, який, ми бачимо, зародився в тебе до дочки цього чоловіка, сліпо штовхає тебе до того, що напевно й цілковито зруйнує щастя твоєї матері, якщо не твоє власне. Я не хочу говорити про себе, бо я в такому віці, що навряд чи довго ходитиму по цій землі, до того ж якби мені довелося страждати, то я страждав би її стражданнями і твоїми. Але я хочу, щоб ти усвідомив одне: почуття такого жаху й такої відрази не можна ані поховати, ані забути. Воно живе в ній і нині. Тільки вчора на стадіоні «Лорд» ми випадково зустріли Сомса Форсайта. Якби ти міг побачити її обличчя, воно б тебе переконало. Сама думка, що ти можеш одружитися з його дочкою, для неї страхітлива. Я нічого не можу закинути Флер, крім того, що вона — його дочка. Але твої діти, якщо ти одружишся з нею, будуть внуками твоєї матері, так само, як і внуками Сомса, чоловіка, що колись володів твоєю матір'ю, як рабовласник володіє рабинею. Поміркуй, що це означатиме. Одружившись із його дочкою, ти перейдеш у той табір, де твою матір тримали в ув'язненні, де вона стільки вистраждала. Ти лише готуєшся переступити поріг життя, ти знайомий з цією дівчиною всього два місяці, і хоч яким глибоким тобі здається твоє кохання, я закликаю тебе негайно порвати з нею. Не завдавай матері болю й приниження, які мучитимуть сердешну до кінця її днів. Хоч вона завжди здаватиметься мені молодою, проте їй уже п'ятдесят сім років. Крім нас двох, у неї немає нікого на світі. Незабаром у неї залишишся тільки ти. Тож наберися духу, Джоне, і поклади цьому край. Не треба тієї хмари, тієї перепони, що постала між тобою і твоєю матір'ю. Не розбивай її серця! Хай тобі щастить, любий мій хлопчику, і ще раз прошу пробачити мені за той біль, якого завдасть тобі цей лист,— ми прагнули, щоб усе пройшло для тебе безболісно, але Іспанія, видно, не допомогла.