Сага про Форсайтів

«Джоне, я хочу пояснити тобі, якщо зможу,— а це дуже важко,— чому так легко виникають такі нещасливі шлюби. Ти, звичайно, запитаєш: «Коли вона не любила його по-справжньому, то як же вона могла одружитися з ним?» Ти мав би слушність, якби не брати до уваги деяких міркувань, що наводять на вельми сумні висновки. Ця її помилка призвела до всіх подальших прикрощів, горя й трагедії, і я спробую пояснити її тобі. Розумієш, Джоне, в ті часи, та навіть і тепер,— незважаючи на всі розмови про освіченість, я не розумію, як може бути інакше,— більшість дівчат виходять заміж, нічого не знаючи про статевий бік життя. Навіть якщо вони знають, у чому його суть, вони не звідали його на власному досвіді. В цьому полягають усі труднощі. Брак справжнього досвіду, хоч як багато вони чули про це від інших,— ось де справжня причина їхнього лиха. Дуже часто,— як це було з твоєю матір'ю,— дівчина, одружуючись, не знає і не може знати, чи любить вона свого майбутнього чоловіка, вона не знає цього аж до фізичного зближення, що його робить можливим тільки шлюбний зв'язок. У багатьох, можливо, в більшості сумнівних випадків, це фізичне зближення скріплює і зміцнює зв'язок, але в інших випадках, як сталося з твоєю матір'ю, воно відкриває помилку, руйнує той потяг, що існував досі. Немає нічого трагічнішого в житті жінки, ніж відкриття такої істини, яка з кожною ніччю, з кожним днем робиться дедалі очевиднішою. Люди холодного серця і невеликого розуму можуть сміятися з такої помилки й казати: «Нема тут про що балакати!» Обмежені, самовдоволені люди, які життя інших міряють лише власною міркою, ладні засудити жінку, котра допустилася цієї трагічної помилки, приректи її на довічне ув'язнення у тюрмі, в якій вона сама себе замкнула. Ти, мабуть, знаєш вислів: «Як постелеш, так і спатимеш». Це жорстока приказка, і той, хто повторює її, негідний називатися джентльменом чи леді в кращому розумінні цих слів; суворішого осуду я не можу висловити. Я ніколи не був тим, кого називають Моральною людиною, але я не хочу, мій любий, вживати таких слів, які б спонукали тебе легковажно ставитися до зв'язків і зобов'язань, що їх ти береш на себе по відношенню до іншої людини. Боронь боже! Але з досвіду всього свого життя я заявляю, що ті, хто засуджує жертву такої трагічної помилки, засуджує і не хоче простягти їй руку допомоги,— що вони нелюдяні або, краще сказати, були б нелюдяні, якби могли зрозуміти, що роблять. Але вони цього не розуміють! Бог із ними! В моїх очах вони такі самі пропащі, як, очевидно, пропащий я у їхніх очах. Мені довелося сказати тобі все це, бо я збираюся віддати тобі на суд твою матір, а ти ще дуже молодий і недосвідчений. Отже, слухай далі. Після трьох років зусиль перебороти свою антипатію — я б сказав свою огиду, бо за таких обставин антипатія швидко перетворюється в огиду,— після трьох років, що були суцільною мукою для такої чутливої, закоханої в красу натури, як твоя мати, Джоне, вона зустріла юнака, який покохав її. Він був архітектор, що будував той самий дім, у якому живемо ми тепер, будував для неї і для батька Флер, нову в'язницю замість тієї, в якій її тримали в Лондоні. Можливо, це зіграло деяку роль у тому, що сталося далі. В усякому разі, вона теж покохала його. Я знаю, тобі не треба пояснювати, що не можна вибрати наперед, кого покохаєш. Почуття виникає саме по собі. І ось воно виникло! Я уявляю собі, хоч вона майже нічого не розповідала мені, ту боротьбу, яка відбувалася в ній, бо вона, Джоне, була вихована в дусі суворої добропорядності й не мала схильності до легковажних вчинків — зовсім ні. Проте почуття їхнє було непереборне і нарешті довело їх до того, що вони стали коханцями не тільки в мріях, а і в дійсності. І тут їх спіткала жахлива трагедія. Я повинен розповісти тобі про неї, бо інакше ти не зрозумієш становища, яке створилося в твоєму житті. Чоловік, з яким вона була одружена,— Сомс Форсайт, батько Флер,— однієї ночі, коли її пристрасть до того юнака була у самому розпалі, силою ствердив свої права на неї. Наступного дня вона зустріла свого коханого і розповіла йому про це. Чи він вчинив самогубство, чи, засліплений розпачем, випадково попав під колеса,— цього ми так і не довідалися; в усякому разі, він загинув. Подумай, що пережила твоя мати того вечора, коли почула про його смерть. Мені довелося побачити її тоді. Твій дід послав мене допомогти їй, якщо буде можливо. Я бачив її одну мить, потім її чоловік зачинив переді мною двері. Але обличчя її запам'яталося мені назавжди, я бачу його й нині. Тоді я не був у неї закоханий, почуття прийшло згодом, через дванадцять років, але те обличчя я пам'ятав увесь час. Любий мій хлопчику, нелегко мені писати про все це. Але зрозумій: я мушу. Твоя мати віддана тобі цілком, ти для неї все. Я не хочу засуджувати Сомса Форсайта. Я не маю проти нього серця. Мені давно вже його шкода; можливо, було шкода ще тоді. Світ вважає, що вона вчинила гріх, а він ствердив своє законне право. Він любив її по-своєму. Вона