Велика маленька брехня

Розділ дев’ятнадцятий

— Ох, Маделін, — зітхнув Ед. Він припаркувався, вийняв ключі із замка запалювання та повернувся до неї. — Ти не можеш змусити Хлою пропустити вечірку її подружки тільки тому, що Зіггі на неї не запросили. Це божевілля.

Зі школи вони поїхали на пляж випити кави у «Блакитному блюзі» разом із Джейн та її батьками. Це запропонувала мама Джейн, і ця поїздка здавалася настільки для неї важливою, що Маделін, у якої був довжелезний список того, що вона має встигнути у перший день школи, відчула, що не може їй відмовити.

— Аж ніяк, — відповіла Маделін, хоча вона вже відчула перші паростки жалю. Коли Хлоя дізнається, що не піде на вечірку Амабелли на літеру «А», усім буде непереливки. Останній день народження Амабелли був шаленим: замок-батут, фокусник та дискотека.

— У мене жахливий настрій, — сказала вона Еду.

— Справді? — запитав Ед. — А я і не помітив.

— Я сумую за дітьми, — відказала Маделін. — Заднє сидіння машини було порожнє, панувала тиша. На очі їй навернулися сльози.

Ед зареготав:

— Жартуєш?

— Моя малеча пішла до школи, — схлипувала Маделін.

Хлоя зайшла до класу із панною Барнс, ніби була її колежанкою, і всю дорогу цвірінькала, мабуть, пропонувала кілька змін до навчального плану.

— Так, — сказав Ед. — І саме вчасно. Здається, ці слова ти вчора сказала своїй мамі по телефону.

— А я мала стояти на шкільному майданчику і вести ввічливі розмови зі своїм чортовим колишнім чоловіком! — настрій Маделін зробив віраж від сліз до гніву.

— Ну не знаю, чи я вжив би слово «ввічливі», — зауважив Ед.

— Досить важко бути мамою-одиначкою!

— Що? — перепитав Ед.

— Джейн! Я про Джейн. Пам’ятаю, як Абігель пішла до школи. Я почувалася не в своїй тарілці. Всі довкола були такі огидно одружені. Усі батьки парами — так ідеально. Ніколи не почувалася такою самотньою. Маделін пригадала, як комфортно її чоловік почувався на шкільному подвір’ї, як розглядав усе навколо. Натан і гадки не мав, як нелегко було Маделін самій ростити Абігель. Та він би і не заперечував. Звісно, ні. Якби вона крикнула йому: «Це було так складно! Так складно!», він лише б закліпав. Звісно, мав би сумний вигляд, звісно, вибачався би, однак він ніколи цього не збагне.

Її наповнювала безсила лють. І спрямувати її нікуди, хіба лише на Ренату.

— Тож уяви, як Джейн почувається, коли її син — єдина дитина, яку не запросили на вечірку. Уяви.

— Я знаю, — сказав Ед. — Хоча, думаю, після того, що сталося, можна зрозуміти позицію Ренати…

— Ні, не можна! — вигукнула Маделін.

— Господи, вибач. Звісно, не можна, — Ед подивися у дзеркало заднього огляду. — Поглянь, ось твоя маленька подружка під’їхала. Ходімо, з’їмо з нею по тістечку — і життя налагодиться. — Він відстебнув ремінь безпеки.