Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Натан поцілував Маделін у щоку та енергійно потис руку Едові. Його втіха від того, наскільки цивілізовані у нього стосунки з колишнього дружиною та її сім’єю, була дуже показна.
— Натане, — промовив Ед. Він дуже характерно промовляв ім’я Натана, цікаво його інтонував і ставив наголос на другий склад. Це завжди змушувало Натана супитися — він ніколи не розумів знущаються над ним чи ні. Але сьогодні цього було недостатньо, щоб покращити настрій Маделін.
— Сьогодні великий день, — сказав Натан. — Ви вже досвідчені батьки, а для нас це вперше! Скажу, не соромлячись, що, коли я побачив Скай у формі, то навіть просльозився.
Маделін не могла опиратися спокусі:
— Натане, Скай — не єдина твоя донька у школі.
Натан почервонів. Вона порушила неписане правило, не дорікати. Але, Господи, лише святий би промовчав. Коли Абігель пішла до школи, Натан помітив це лише за два місяці. Якось він подзвонив посеред дня, щоб поговорити з донькою.
— Вона у школі, — відповіла Маделін,
— У школі, — пробурмотів він. — Хіба вона не замаленька для школи?
— Власне, про Абігель, Медді, ти не проти, якщо ми поміняємося вихідними? — сказав Натан. — У мами Бонні день народження в суботу, і ми їдемо до неї на вечерю. Вона дуже любить Абігель.
З блаженною усмішкою біля нього матеріалізувалася Бонні. Вона завжди блаженно усміхалася. Маделін підозрювала, що вона вживає наркотики.
— У моєї мами з Абігель особливі стосунки, — сказала вона Маделін, ніби ці новини могли її потішити.
В тому-то і річ: хто б хотів, щоб її донька мала «особливі стосунки» з мамою дружини колишнього чоловіка? Тільки Бонні могла подумати, що це приємно чути. І хіба можна поскаржитися? Та навіть подумати цього не можна: «Стули пельку, сучко!», бо Бонні зовсім не була сучкою. Тож Маделін могла лишень стояти, слухати, кивати і приймати все це, тоді як її настрій гарчав, рвався та шарпав повідець.
— Гаразд, — відповіла вона. — Без проблем.
— Тату! — Скай потягнула Натана за рукав сорочки, і він взяв її на руки — а Бонні зачудовано на них милувалася.
— Вибач, Медді, я просто не створений для цього. — Ось що сказав їй Натан, коли Абігель виповнилося три тижні, вона була вередливою, і з того часу, як її привезли додому з пологового, не спала довше тридцяти двох хвилин. Маделін позіхнула.
— Я теж, — вона не думала, що він буквально це мав на увазі. А за годину ошелешено спостерігала, як він спакував одяг у довгу червону сумку для крикета. Його очі зупинилися на мить на дитині, ніби вона була чужа, — і він пішов. Маделін так ніколи йому не пробачила і не забула того побіжного погляду, який він кинув на свою красунечку-доньку. А тепер донька виросла, сама собі пакує шкільний обід, сама їде до школи автобусом і, йдучи з дому, кидає через плече: «Не забудь, я сьогодні ночую у тата!»
— Привіт, Маделін, — сказала Джейн.
Джейн знову була одягнена у просту білу футболку з V-подібним вирізом (невже у неї немає інших сорочок), ту ж джинсову спідницю та в’єтнамки. Її волосся було стягнуте у тугий хвостик, і вона непомітно жувала гумку. Її простота якимось чином вгамувала лють Маделін, ніби Джейн була потрібна їй, щоб ліпше почуватися, як після хвороби хочеться звичайний сухий тост.
— Джейн, — з теплотою у голосі промовила вона. — Як справи? Бачу, ти вже познайомилася з моїм чарівним колишнім чоловіком та його сім’єю.
— Хо-хо-хо, — гукнув Натан, зовсім як Санта-Клаус, бо не мав уявлення, як іще можна відреагувати на кпини про «чудового колишнього чоловіка».
Маделін відчула, як Ед поклав руку їй на плече — знак попередження, що вона надто близько до межі цивілізованості.
— Познайомилася, — відказала Джейн. Її обличчя не видало емоцій. — Познайомся, це мої батьки — Ді та Білл.
— Добрий день. Ваш внук — красунчик! — Маделін скинула руку Еда та протиснула руки батькам Джейн, вони були дуже милі — це було зрозуміло з першого ж погляду.
— Власне, ми думаємо, що Зіггі — це реінкарнація мого любого татуся, — з ентузіазмом розпочала мама Джейн.
— Ні, ми так не думаємо, — відрізав тато Джейн. — А це, мабуть, ваша крихітка?
Хлоя передала Маделін рожевий конверт:
— Можеш заховати, мамо? Це запрошення на день народження Амабелли. Слід одягнутися у когось, чиє ім’я починається на літеру А. Я збираюся бути принцесою. — І вона побігла геть.