Велика маленька брехня

Дружина Досконалого Піта обвела «не зможу». Надто зайнята епіляцією бікіні. Чайник закипів. Джейн зім’яла квитанцію та дозвіл і знову пішла на кухню.

Вона б пішла помічником, якби Зіггі поїхав на екскурсію. Зрештою, саме тому вона і вирішила працювати бухгалтером, щоб мати гнучкий графік і змогу присвятити час Зіггі та «балансувати поміж материнством і кар’єрою», хоча вона завжди дурнувато і якось неправдиво почувалася, коли казала такі речі, ніби вона не була мамою, ніби все її життя було фальшивкою.

Було б цікаво знову піти на шкільну екскурсію. Вона досі пам’ятала свої екскурсії. Пригощання в автобусі. Джейн би потай спостерігала за тим, як Зіггі спілкується з іншими дітьми. Щоб переконатися, що він нормальний.

Звичайно, він нормальний.

Вона знову згадала, та й, власне, вона думала про це впродовж ранку, про блідо-рожеві конверти. Так багато конвертів! Мабуть, не так і страшно, що його не запросили на вечірку. Він надто маленький, щоб відчувати образу, та й діти ще не знали одне одного. Не варто навіть і думати про це.

Але правда полягала в тому, що глибоко в душі їй було боляче, а ще вона почувалася певним чином відповідальною за це, ніби це була її помилка. Вона була рада забути про той інцидент на орієнтаційній зустрічі, а тепер усе це повернулося і засіло в її голові.

Чайник закипів.

Якщо Зіггі і справді скривдив Амабеллу, і якщо б він знову щось таке утнув, його ніколи не запрошуватимуть на вечірки. Її б викликала на розмову вчителька. Їй треба було б водити його до дитячого психолога.

І їй би довелося вголос проговорити усі свої секретні страхи щодо Зіггі.

Коли вона наливала гарячу воду в чашку, руки її тремтіли.

— Якщо Зіггі не запросили, то і Хлоя не піде, — сказала Маделін за кавою того дня.

— Не роби цього, будь ласка, — сказала Джейн. — Це лише погіршить ситуацію.

Але Маделін лише звела брови та повела плечем:

— Я вже сказала Ренаті.

Джейн похолола від страху. Прекрасно. Тепер у Ренати є ще більше причин її не любити. Тепер у Джейн буде ворог. Ворога вона мала, коли навчалася ще у початковій школі. Їй ніколи не спадало на думку, що відправити дитину в школу — це як самій знову туди піти.

Може того дня їй варто було змусити Зіггі вибачитися та й самій вибачитися.

— Мені дуже прикро, — могла сказати вона Ренаті. — Дуже прикро. Він ніколи такого не робив. Я докладу зусиль, щоб більше такого не повторилося.

Але це не мало сенсу. Зіггі сказав, що не робив цього. Інакше вона не могла повестися.

Вона взяла чашку чаю у вітальню, знову сіла за ком­п’ю­тер та розгорнула нову жуйку.

Гаразд. Вона б зголосилася на що завгодно у школі. Очевидно, участь батьків позитивно впливає на освіту дітей (хоч вона завжди думала, що це пропаганда, яку навмисно розповсюджують школи). Вона б постаралася подружитися з іншими мамами, окрім Маделін і Селести, а якщо б вона зустріла Ренату, то була б з нею ввічлива та приязна.