Маг

Уже здалеку я зауважив, що над лазівкою біля брами «Бурані» щось біліє. Подумав був, що це носовичок, але, нагнувшись, побачив кремову рукавичку — жіночу, довгу, аж по лікоть. З вивороту пришито жовтуватий ярлик, на якому блакитними шовковими нитками вишито слова Mireille, Gantière[57]. І ярлик, і сама рукавичка видавалися дуже старосвітськими, видобутими з прабабусиної скрині. Я понюхав — так воно і є, той самий аромат, що й від рушника тиждень тому: старомодний, мускусний, сандаловий. Коли Кончіс сказав, що минулого тижня був на Муці, мене спантеличило тільки одне — цей солодкуватий запах жіночих парфумів.

Я почав здогадуватися, чому він уникає пліток і несподіваних візитів. Не розумів тільки, навіщо наражається на те, що я вже за тиждень зможу розкрити його таємницю. Я не міг уявити, що робить серед лісу ця дама в рукавичках, які годиться надівати на кінні перегони в Аскоті[58]; не міг здогадатися, хто вона така. Могла бути коханкою, але так само й дочкою, дружиною чи сестрою Кончіса — недоумкуватою й старезною. Мені спало на думку, що до лісу й на Муцу її пускають з однією умовою — нікому не потрапляти на очі. Минулої неділі вона бачила мене, а сьогодні почула мій голос і спробувала підглядати — ось чим можна пояснити прудкі погляди цього старигана мені за спину, та й усю його нервозну настороженість. Він знав, що ця жінка «на прогулянці», ось звідки й другий столовий куверт, і загадковий дзвіночок.

Я обернувся, майже готовий почути смішок, дурнувате хихикання, однак, глянувши на густі тінисті кущі біля брами й пригадавши наш понурий натяк про Шекспірового Просперо, припустив простіше й страшніше. Не недоумкуватість, а якась жахлива потворність. «Не все з того було молоде і прекрасне, пане Ерфе». Вперше за весь час на острові я відчув, як від безлюддя по спині побігли холодні дрижаки.

Сонце хилилося до обрію; ніч у Греції настає швидко, майже як у тропіках. Мені не хотілося спускатися крутими стежками північного схилу. Повісивши рукавичку посередині горішньої перекладини воріт, я наддав ходу. За півгодини мене осяяв чудовий здогад про те, що Кончіс трансвестит. А невдовзі, чого зі мною не було вже кілька місяців, я замугикав пісеньку.

Про візит до Кончіса я не сказав нікому, навіть Мелі, й годинами розмірковував над тим, хто ж ця таємнича мешканка вілли. І дійшов висновку, що вона, мабуть-таки, недоумкувата дружина. Ось звідки замкнутість помешкання й мовчазні слуги.

Я розмірковував також про самого Кончіса. Я не був певен, що він не звичайнісінький гомосексуаліст; якщо так, то можна витлумачити Мітфордову загадкову засторогу, хоч і в не дуже для мене приємний спосіб.