Маг
- Автор: Фаулз Джон Роберт
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1485-9
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Маг». Краткое содержание книги:
— Зовсім ні. Мій пляж он там, — вказав він пальцем понад жорствяну смугу. — Мені подобається бути там на самоті. Вам, як гадаю, також. Гаразд. Їжте сандвічі.
Кончіс долив мені чаю — китайського. У чашці плавали клаптики великих листків, витав смолянистий аромат. На іншій тарілці лежали кураб’єдеси — мигдальні конічні тістечка, посипані цукровою пудрою. Я вже й забув, яким смачнющим може бути полуденок. Мене брала заздрість, яку почуває до багачів приречений жити й харчуватися в установах. Я пригадав підвечірок у старого парубка — одного з моїх викладачів у Магдалинському коледжі, і ті самі завидки до його помешкання, бібліотеки, до спокійного, врівноваженого й розрахованого життя-буття.
Скуштувавши кураб’єдесів, я схвально кивнув.
— Ви не перший англієць, що вподобав Маріїні ласощі.
— А перший, мабуть, Мітфорд?
Кончіс учепився мене поглядом.
— Я бачився з ним у Лондоні, — додав я.
Він долив чаю.
— І як вам капітан Мітфорд?
— Не до вподоби.
— Він щось сказав про мене?
— Та ні. Тобто… — Кончіс не відводив очей. — Сказав тільки, що… посперечався з вами.
— Через капітана Мітфорда я дійшов до того, що почав соромитися свого англійського походження.
До цієї миті я вважав, що вже знаю, хто такий господар вілли. По-перше, його вимова хоч і коректна, але старосвітська або ж така, як у того, хто багато років не бував в Англії. По-друге, зовнішність чужоземця. Кончіс неймовірно, майже як близнюк, подібний до Пікассо — щось від мавпи, щось від ящірки. Типовий житель Середземномор’я, який, провівши десятки років під гарячим сонцем, відкинув усе, що заважає узгодити своє «я» і свою життєвість. Мавпячі гормони, бджолине молочко і міць — не тільки вроджена, але й набута завдяки правильному вибору й регулярним вправам. Судячи з одягу, він аж ніяк не денді, однак є й інші форми самолюбування.
— А я й не гадав, що ви з Англії.
— Я жив там до дев’ятнадцяти років. Тепер у мене грецьке громадянство й прізвище матері. Вона була грекиня.
— Чи буваєте в Англії?
— Зрідка. — Він швидко змінив тему. — Вам подобається мій дім? Я сам його спроектував і збудував.
Я повів оком навколо.
— Заздрю вам.
— А я вам. Маєте єдину річ, яка справді важить. Це молодість. Усі ваші відкриття ще попереду.
Він сказав це без образливої покровительської усмішки, яка зазвичай супроводжує такі заяложені сентенції. Значуще глянув на мене, і я відчув: Кончіс висловив те, що справді мав на думці.
— Добре. Я покину вас на кілька хвилин. А тоді прогуляємося.
Я встав був, але він заперечливо махнув рукою.
— Доїдайте печиво. Марії буде дуже приємно. Прошу вас.
Вийшовши з-під аркади на осоння, він розкинув руки, розчепірив пальці, жестом заохотив мене пригощатися й зайшов до кімнати. Зі свого місця я бачив край оббитої кретоном канапи й вазу з молочно-білими квітами на столику. Від підлоги до стелі стіну вкрили книжкові полиці. Я хапнув ще одне тістечко. Сонце хилилося до гір, край їхніх попелястих тіней лінькувато поблискувало море. І тут несподіваним ударом пролунали звуки старовинного інструмента — прудке арпеджіо, надто вже реальне, щоб походити з радіоприймача або програвача. Із недожованим кураб’єдесом у роті я вгадував, що це за сюрприз мені приготували.
На якусь мить музика стихла — мабуть, для того, щоб я посушив собі трохи голову, і ось знову гучно озвався лункий клавесин. Я був ні в сих ні в тих, аж тут прийшла гадка, що кожен із нас двох може провадити свою гру. Спершу Кончіс грав прудко, тоді перейшов на повільніший темп і кілька разів спинявся, щоб повторити музичну фразу. Надійшла Марія й мовчки прибрала зі стола. Навіть не глянула на мене, хоч я тицьнув пальцем на недоїдене печиво й висловив захват своєю недолугою грецькою. Очевидно, пан-відлюдник волів наймати без’язиких слуг. Музика вільно долинала з кімнати, напливами охоплювала мене й крізь колонаду текла на світло дня. Виконавець обірвав гру, повторив останній пасаж і на тому закінчив — так само раптово, як і почав. Двері зачинилися, запала тиша. Збігло п’ять хвилин. Ще десять. По червоному настилі до мене підповзло сонце.
Варто було б мені зайти до кімнати, я таки розсердив Кончіса. Та ось він з’явився у дверях.
— Бачу, я не викурив вас звідси.
— Що ви! Це Бах?
— Телеман[55].
— Ви чудово граєте.
— Було колись. Нема про що говорити. Ходімо.
Хворобливо рвучкий, сіпаний, він немовби хотів спекатися — не тільки мене, але й самого плину часу. Я звівся.
55
Ґеорґ-Філіпп Телеман (1681–1767) — німецький композитор, органіст і капельмейстер.