Проти червоних окупантів (частина 1)

Чому ж так довго нема чутки про вихід українського війська з Польщі? Вже друга половина місяця серпня кінчається. Жнива скінчилися й окупанти ввесь хліб вивезли з України, а до хліба й решту беруть. Червоне військо, переважно кіннота, зайнялась „хлєбовикачіванієм". З повстанцями боряться лише відділи черезвичайок. Загал населення не вірить в якусь поважну акцію восени і повстанці починають зневірюватись. Висланці з Польщі прибули пізно, переважно на початку місяця серпня. Вони повинні були цілою масою зявитись з конкретним завданням весною, а за весну й літо підняти такий рух, щоб червоні не могли собі місця загріти. Місяці липень і серпень треба було використати на прихід інтенсивної української армії.

Чи ж можна мати надію на побиття сильного московсько-жидівського окупанта, щоб прочистити дорогу для армії, коли одні повстанці їздять по всьому Правобережжю і організовують повстанчий рух, а другі заломлюються, ідуть на амнестію, а такі, як Шепель, нічого не роблять, сидять павуками в однім місці та грабують населення. Коли до них прибуде хтось необережний, то його побють, роззброять і без зброї виженуть.

Тут хочу висловити кілька думок про українських отаманів і так звану "отаманію". Я — старшина регулярної армії, але доля судила так, що мене також титулували отаманом та мав я оказію бачити й запізнати не одного повстанчого отамана. Що це таке отамани й отаманія? Ми часто чуємо слово "отаманія", говорене з призирством, іронією та зневагою. Почуєте, що самолюбний спритний ґешефтяр, коли когось не любить через те, що не вдалося другого обдурити, каже, що то "отаманія", бо його не послухав! Бачите українського громадянського діяча, що висуває свою персону всюди на перше місце. Тільки чуєте від нього: "я", "я", "ми"… а сам він дурний і обмежений тип, із якого розумні люди сміються. Він обурюється на людей і кричить на своїх противників, що це, мовляв, "отаманія". Говорите з генералом, полковником, який лає всіх своїх товаришів — генералів, полковників, критикує їх, критикує Накази Головного Отамана Петлюри, уряду, військового міністра. Коли спитаєте, чого він такий лихий на всіх, то він вам скаже, що все це "отаманія".

Всі "регулярники" з армії не люблять повстанських отаманів. Коли якийсь отаман із повстанцями прибував до т. зв. регулярної армії і ставився до послуху, то кадровий генерал чи полковник давав звичайно наказ обеззброювати повстанців, а отамана арештовував лише тому, що той отаман був самою українською стихією — вибуховий, рішучий, відважний. Конкурента треба було боятись, а щоб не почуватись із своєю слабенькою душею і характером непевно, то треба такого унешкідливити. За революції — казали — цілком вистарчить "регулярних" метод, засвоєних із часів світової війни! Цими методами так "побили" революційних большевиків, що самі попали до таборів у Польщі.