Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
— О, здається, це вже щось таке, що перебуває за межами смиренності, — примружилась Констанца. — І що ж це за таємниця така?
— Таємниця дивовижного Андрогіна.
— Андрогіна? Двостатевої істоти?
— Двостатева істота називається гермафродитом, — нагадала Клементина. — На честь дитини Афродити і Гермеса, себто Венери і Меркурія.
— Андрогін — це не гермафродит, — заперечив Григорій. — Це таке творіння Боже, яке гармонійно поєднує обидва споконвічні первні — чоловічий і жіночий. Як на тілесному рівні, так і на духовному. Ця істота володіє істинною рівновагою сущого, її природний магнетизм спрямований не назовні, а до власного гармонійного і самодостатнього єства. Зі всіх творінь Божих лише Андрогін перебуває у справжньому природному спокої, у стані Священної Ісихії[54]. У такому безмежному спокої, яким долається тварне обмеження, накладене на всі істоти. Я відаю, що існують прадавні єгипетські емблеми, на яких зображено Андрогіна і пояснено таємну суть його символу і його призначення.
— Цельбе казав мені, що ви просили книги з емблематики, — згадала Констанца. — Так ви хочете відшукати в тих книжках зображення Андрогіна?
— Так.
— Я поможу вам у цьому, — пообіцяла масонка. — Але шлях до Андрогіна може проходити не лише через книги.
— Я думав над цим.
— І що надумали?
— Може ви знаєте, я добирався сюди з мандрівним цирком. Ми їхали кілька тижнів. Серед акторів були брат і сестра — Амадео і Амалія. Юні, майже діти, але вже досвідчені у питаннях тілесної пристрасті.
— Акторських дітей дуже рано розбещують, — втрутилась Клементина.
— Зачекай, Манті, дай Григорієві розповісти, — шикнула на неї старша сестра. Вино вже зробило свою справу — її щоки розчервонілися, губи налилися чуттєвою силою. Бунтівна влада Венери ширилася її тілом і вона не опиралася цій внутрішній революції.
— Ці підлітки були цілковито подібними одне на одне, — вів далі Григорій. — Іноді під час вистав їх навмисно переодягали, і не можна було визначити, де хлопець, а де дівчина. Так само вони займалися коханням і з жінками, і з чоловіками.
— Амалія мала любку? — уточнила Констанца.
— Так, і не одну. А її брат, уявіть собі, за гроші віддавався чоловікам. Але й протилежній статі вони не відмовляли. Коли вони були разом, то здавались одною натурою, майже рівно розділеною на дві істоти. Вони гармонійно рухалися в одному ритмі, коли танцювали і жонглювали, вони одночасно сумували і раділи. Коли Амалія підхопила нежить, Амадео також страждав від головного болю, хоча не був хворим. Коли Амалію уночі кликали до імпресаріо, то Амадео також шукав чоловічої ласки. Навпаки, коли з його сестрою була жінка, він прагнув жіночої ніжності. Мені здалося, що існує щось таке невидиме, якісь незримі канали, які з'єднують цих двох на будь-якій відстані. Але довго вони одне без одного не могли жити. Між ними існував натуральний магнетизм. Той, що про нього пишуть мартиністи у заборонених трактатах. Цей магнетизм підкоряв їхні тіла, царював у їхніх душах. Коли Амалія і Амадео спали разом, то притискалися одне до одного так щільно, що здавалися сіамськими близнюками.
— Насправді, дуже цікаво, — захоплено вигукнула Констанца і одним довгим ковтком спорожнила свій келих. — А ви бачили сіамських близнюків?
— Бачив заспиртованих у Санкт-Петербурзі, в Кунсткамері.
— Нам із Клементиною розповідав про сіамських близнюків Казанова. Ви з ним знайомі?
— Ні, не знайомий. А хто він?
— Фатальний коханець, — розсміялася Клементина. — Колекціонер розбитих сердець, перстенів і коштовних годинників.
— Блазень, — визначила сувора Констанца. — Хоча, треба визнати, в ньому щось-таки є… Але повернемося до Амалії і Амадео. Мене вони зацікавили… Ти про щось хотіла спитати, Манті?
— Так, — підтвердила молодша сестра. — Ви казали, Григорію, що під час сну ці діти щільно притискалися одне до одного. А вони при цьому з'єднували свої геніталії?
— Мій Боже, яка ж ти розбещена, сестричко, — засміялася Констанца. — Я не заздрю Асканіо, не заздрю.
— Мені просто цікаво, Станцо, — зашарілася Клементина. — Вже й запитати не можна.
— Розбещена маленька курвочка… — не вгавала старша сестра, здригаючись від сміху. — Яка тільки й думає, що про геніталії. І взагалі, як ти смієш називати речі власними іменами! Що б на це сказав твій побожний духовник?
— Ніби ти в нас свята!
— Бідний, бідний Асканіо, — Констанца відверто реготала.
54
Священна Ісихія — згідно з уявленнями східних християнських містиків-ісихастів, надчуттєвий стан миру і внутрішньої рівноваги, глибокого мовчазного спокою, у якому людина здатна цілісно пізнавати Творця і сотворене ним суще.