Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
— А що це робив твій брат на даху баронового палаццо?
— Грабував барона, ваша світлість.
— Навіть так…
— Таких як Розенберг, ваша світлість, сам Господь велів позбавляти зайвих грошенят. Його виноградники і млини не дадуть збідніти ані баронові, ані його правнукам.
— Менше з тим. Про що ти дізнався?
— Сьогодні вранці до міста прибув один хитрий босяцький цирк. «Олімпус» називається. Знаючі люди мені розповіли, що цей балаган відзначився у багатьох темних історіях. Його теперішній власник Антоніо Федеш колись у Трансільванії проходив першим свідком у справі чорнокнижника Баль-Садоча, а такий собі акробат Дальфері, який там бігає по канату, насправді ніякий не акробат, а затятий buli[49], якого розшукують поліції Іспанії і Неаполітанського королівства. Справжнє прізвище того зарізяки — Ландріані. Його звинувачують у змові з метою вбивства дофіна Карла[50] і в організації trattamento di coltellate[51], під час котрого, крім всього іншого, зарізали як баранів двох королівських суддів, яких дофін привіз із самої Севільї. Також той «Олімпус» з'явився у Генуї перед тамтешнім повстанням і є припущення, що у циркових возах тоді доправляли рушниці для заколотників. Дуже підозрілий вертеп, ваша світлість. Мандрівні цирки всі підозрілі, але від цього аж тхне змовництвом і темними справами. Скажімо, у цьому вертепі немає тих найцікавіших речей, заради яких народ ходить дивитися циркові вистави. Немає бородатих жінок, карликів, пожирачів вогню і хвостатих хлопчиків. Хіба це не дивно, ваша світлість?
— Дійсно, якесь збочене місце, — погодився Рескі.
— Мандрівне збочене місце, — ускладнив агент.
— Не забувайся, Марко, — раптом розлютився граф. — Я найняв тебе не як поета, а як шпигуна.
— Ваша світ…
— Доповідай далі. Але без отих… метафор.
— Так от, ваша світлість, сьогодні після полудня до цього змовницького вертепу приходив відомий вам кавалер Цельбе. Він про щось балакав з Федешем, а потім забрав із собою якогось хлопця, що їхав з тим цирком від самої Польщі.
— Циркача?
— Не зрозуміло. Кажуть, що він під час циркових вистав грав на флейті, а також подейкують, що раніше цього флейтиста в «Олімпусі» ніхто не бачив. От, скажімо, Ландріані з ними вже третій рік, а флейтист з'явився кілька тижнів тому. До того вони давали собі раду без флейтистів. Звідки він узявся, не відомо. Виглядає на поляка, худий, високий, білошкірий, з темними очима.
— І куди ж Цельбе його повів?
— До нового палаццо графа д'Агла.
— Нареченого Клементини?
— Так, ваша світлість, до того жовтого палаццо зі слюдяним дахом, у якому Асканіо д'Агла збирається замешкати після одруження на Клементині, молодшій доньці Гіно Анатоллі.
— І той циркач досі там переховується?
— Напевно.
— Ти що, не залишив біля палаццо своїх людей?
— Ні, ваша світлість. Я чекав на ваші розпорядження.
— Дарма. Ти зробив дурницю.
— Я зрозумів. Прошу вашу світлість вибачити мою помилку. Але, правду кажучи, той хлопець не виглядав на значущу персону. Він був бідно одягненим і… — агент замовк, підбираючи точне слово.
— Хворим, спитим?
— Ні, ваша світлість, не хворим і не спитим… Якби це вам пояснити… В нього очі такі самісінькі, як у падре Віджіліо, коли той проповідує про маленького Ісусика.
— Ти маєш на увазі того смішного святенника з Монфальконе?
— Саме так, ваша світлість, того драня, котрий весь час шлиндає у засмальцьованій рясі і плаче над кожним здохлим горобчиком. Такі люди, ваша світлість, не бувають ані шпигунами, ані заколотниками.
— Але з таких людей виходять савонароли[52], — промимрив граф Рескі.
— Перепрошую, ваша світлість?
— Це я не тобі, Марко. Ти мав сьогодні нагоду заробити кілька цехінів, але не подбав про спостереження за будинком д'Агла. Тому мерщій вистрибуй звідси і виправляй свою помилку.
Олександру Вигилярному не спалося. Відправивши брата з його скарбами до горішньої кімнати, старший не спромігся відновити звичної розміреної течії думок. Алкоголь цього разу не став каталізатором мисленнєвої рівноваги. Старший потинявся кімнатами першого поверху, насварив доньку за неприбрану кімнату і сів курити на терасі.
Суперечливі думки опосіли капітанового сина. З одного боку, він не хотів мати нічого спільного із тою мутною кримінальною історією, до якої по-дурному втрапив Павлян. Кримінальщина завжди викликала в Олександра Петровича стійку відразу. Колись він заборонив своїм домашнім дивитись серіал «Бригада» і ревно слідкував за тим, щоби в компанії старшої доньки, яка вже досягла небезпечного віку, не завівся — не приведи Боже! — якийсь вродливий приблатнений типок.
49
Головоріз (італ.).
50
Карл Бурбон (1716—1788) — видатний полководець, король Неаполітанський. Майбутній король Іспанії Карл III.
51
Свято різанини (італ.).
52
Граф мав на увазі монаха Джироламо Савонаролу (1452—1498), який завдяки проповідництву та закликам до аскетичного життя став народним вождем і диктатором Флоренції (1494).