Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
Але, з іншого боку, текст експертного висновку стояв у нього перед очима. За останні години він стільки разів перечитав його, що міг цитувати майже напам'ять. Особливо цей уривок:
«Точне визначення дати і місця виготовлення наданого для експертизи ритуального предмета потребує додаткових досліджень. На підставі зробленого в радіохімічній лабораторії факультету хімії і біології Н-ського університету (платне госпрозрахункове експертне замовлення ЕПК 34/12, надхідний касовий ордер № 105ЕЛ-12, відповідальний виконавець н. с. Лізінчук А. С.) радіовуглецевого, мінералогічного аналізів та порівняльних досліджень структури деревини, можна з імовірністю до 95 % стверджувати, що даний ритуальний предмет належить до періоду 1300—1150 років до н. е. і практично не має відомих науці аналогів чи близьких за формою і орієнтовним віком ритуальних артефактів такого типу. При виготовленні даного ритуального предмета (матеріал — деревина, дуб) була використана невідома консервуюча технологія, можливо, на основі довготермінового виморювання у природній або штучній ропі (у структурі деревини, зокрема, знайдені мінеральні речовини, за загальним складом та рівнями концентрації характерні для сильно мінералізованих вод, наведені у таблиці 3)».
І це також:
«Даний ритуальний предмет (жіноча статуетка) перебував у ритуальному вжитку тривалий час, включно з останніми роками. Специфічні складні ліпоїдні нашарування на поверхні ритуального предмета потребують додаткових аналізів на молекулярному рівні».
Олександр Петрович подивився у словник іншомовних слів. Там слово «ліпоїди» пояснювалось як «група жироподібних речовин рослинного і тваринного походження, складні ліпіди».
«Жерці мазали цього чортового ідола жертовним жиром, богів ублажали, — зрозумів старший Вигилярний. — Може, навіть і людським жиром. Серйозний „ритуальний предмет“. І люди за ним, скоріше за все, стоять крутезні».
З іншого боку, знайдений Павлом Петровичем скарб дуже доречно долучався до стратегічних бізнесових планів Олександра Петровича, який вже придбав ділянку для будівництва власного готелю. Ділянка на живописному гірському схилі була придбана у кредит. У добрі старі часи, коли старший Вигилярний брав цей кредит, виплата його здавалась справою безпроблемною. Але нагрянула світова криза і сімейний сувенірний бізнес почав нагло занепадати. А потім прийшло нове згіршення. У Карпатах невідомо звідки з'явилися китайці, які поставили на потік виробництво дешевих сувенірів і різко збили ціни. Врешті-решт, старший Вигилярний змушений був призупинити роботи на ділянці. Придбані будівельні матеріали мокли під дощами і снігом, псувались і розкрадалися.
Якби вдалося знайти пристойного покупця антикваріату, міркував Олександр Петрович, будівництво готелю можна було б закінчити за рік-півтора. А це з огляду на карпатський туристичний бум вирішило би всі фінансові проблеми родини. Спокуса скористатись скарбом була великою. Старший Вигилярний дивився на нічні гори, на вогні готелів, корпуси яких нахабно розкинулись темними схилами напроти його обійстя. Там грала музика, туристи проїдали, пропивали і випарювали у саунах долари, євро, рублі і гривні. Якби не та клята криза, думав Олександр Петрович, він тепер був би вже власником такого ж закладу. Не якогось там вбогого гаст-хаузу на кілька кімнат, а справжнього великого респектабельного гірського готелю для багатих туристів, з ресторацією, гаражем для снігоходів і стайнею. Він купив би собі спортивну беху, а з часом здійснив би заповітну мрію: отримав би ліцензію на заснування приватного аероклубу і літав би над Карпатами за штурвалом власного літака. Не старенької обшарпаної «Цесни», котру орендував за кращих часів, а реактивного віп-джету Cirrus Vision SF50, фотографію якого із журналу «Есквайр» вбрав у лаковану рамку і повісив над подружнім ліжком. Подумки Олександр Петрович називав себе саме «есквайром». І якби збудував готель, то назвав би його «Ранчо есквайра Алекса».
«Найгіршим є те, що у цій гнилій справі нема із ким порадитись, — зізнався собі майбутній карпатський есквайр, докурюючи пачку «Собранія». — Жінчині родичі питущі і ненадійні. Навіть Марія за всі ці роки не навчилася добре тримати язика за зубами. Не дай Боже, розтеревенить про скарб всьому Яремче. Павлян, якщо його не контролювати, як завжди, наробить дурниць. Лузер хрінов, за стільки років навіть дисертації не сподобився захистити».