Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ВЦ "Академія"
- ISBN: 978-966-580-382-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». Краткое содержание книги:
Володимир Єшкілєв пропонує не життєпис, а художній роман, в основі якого — пригода. І цього разу він не зраджує собі в намаганні по-своєму роздивитися малодосліджені сторінки української історії. Пригода об'єднує зображені в романі події, що належать і теперішньому часу.
* * *
Роман «Усі кути трикутника» виписаний за канонами пригодницького твору. У ньому — авторське бачення європейських подорожей 1750—1753 рр. молодого Григорія Сковороди. Саме тоді він, на погляд В. Єшкілєва, потрапив до середовища містиків-революціонерів, які належали до різних напрямів та юрисдикції європейської масонерії. Автор виходить із переконання, що видиму історію України рухають і невидимі сили.
— Григорію, це ж ваш народ називають рутенами, я права?
— Ця назва відома в Європі, записана у книжках, накреслена на мапах, проте ми так себе не називаємо. Нас також називають черкасами і малоросами. Але за натурою і правічним родом своїми ми є слов'яни і козаки, вільні володарі степів від часів сарматських. Козаки ведуть свій рід від тих воїв, яких не змогли скорити ані перський Дарій, ані Мітрідатус-цар. Давні волостеліни Хазарії і православні візантійські кесарі визнавали нашу споконвічну, зброєю завойовану вольність. Ми осідло живемо на обох берегах Борисфену, маємо знамениті міста, заповіданий предками і записаний у хартіях закон, item[45] виборних суддів. Імператриця Єлизавета, дочка Петра Великого, тримає наш край під своєю високою рукою.
— Козаки, якщо я не помиляюсь, колись були підданцями польської республіки?
— Так було за часів Сигизмундів. Але поляки тоді сильно притіснили нашу віру, і ми вже скоро буде сто років, як перейшли під руку Москви.
— Про що, певно, тепер шкодуєте?
— Волі стало менше, — визнав Григорій. — Але й татарам тепер у степах волі також немає. Рідко нас турбують. А за поляків ми від татар сильно потерпали.
— Право на свободу є найвищою цінністю, — зауважила Клементина.
— Найвищим правом, за моїм розумінням, є природне право на пізнання Божої волі. Адже всі ми є мандрівниками у світі сьому, і остаточна patria[46] для нас — Царство Боже.
— Це з Августина, Станцо? — перепитала у сестри Клементина.
— Зачекай, Манті, — Констанца відклала віяло. — Григорію, ваш народ є одної віри з греками і московитами?
— Так.
— І ви проти папи?
— Наші ієрархи не визнають його авторитету.
— А ви, Григорію?
— Я православний, Констанцо. Але я не плекаю недружніх почуттів до людей інших висповідувань, так само, як до інших племен і народів. Усе, що славить Єдиного Бога, є для мене сродним, — тут Сковорода для позначення сродності використав слово «genus», щоби чарівні сестри не думали, що в нього вузький запас латинських лексем. Він ще мить подумав і додав італійською: — Vengo adesso di Cosmopoli[47].
— Ми також є громадянами цього славного міста, — схвально усміхнулась масонка. — Ви не думайте, Григорію, що ми з Манті влаштували вам допит. Просто нас цікавить усе, що діється в світі, а особливо цікавлять далекі країни, про які мало відомо в Європі. Хоча ми тут живемо на східному краю християнського світу, недалеко від кордонів Азії[48], але про ваші землі і про ваших сродних знаємо не багато. Проте ми бачимо, що ви за духом належите до всесвітнього братства, хоча, можливо, й не присягали на вівтарі Соломона. Нам хотілося б, щоби істинне світло якнайскоріше осяяло береги Борисфену і ваш народ став прикладом для інших націй у здобутті гідної долі. Ми знаємо, що ви ще не вечеряли, і просимо вас, Григорію, приєднатися до нашого скромного столу.
У залі знову, ніби нізвідки, з'явилися прислужники у перуках і розсунули коминні екрани. Григорій побачив накритий на трьох персон стіл. Прислужники запалили свічки на високих канделябрах і світло затанцювало на кришталі і золоті, на пір'ї декорованої дичини, на сріблястій лусці фаршированих рибин, на скибках дорогоцінних сирів, на темному склі пляшок з колекційними винами і настоянками. Григорій відчув, як його шлунок зводить судома. Минуло вже більше доби, як він вечеряв з вагантами. Він цілковито зосередив свою волю на тому, щоби ані тепер, ані під час вечері у жодний спосіб не виказати ницих бажань плоті.
Сестри підвелися зі своїх кушеток, із привітним сміхом підхопили Григорія попід руки й повели до столу. Крізь завіси промкнулася музика. Невидимі скрипалі заграли щось урочисте, домінувала піднесена тема, яку виконували альти. В цю мить Сковорода раптом згадав, що його чорний плащ не приховує вбогих чижм, цілком недоречних для такого королівського прийняття, й нова хвиля засоромлення вихлюпнулась пурпуром на його щоки.
У цей час, за якусь милю від палаццо банкіра Тома, де сестри таємно приймали Григорія, Рескі так само таємно зустрівся з одним із своїх довірених агентів. Той спритно застрибнув до карети графа, коли та проїжджала вузьким неосвітленим провулком Трьох Пекарів у бік соборної церкви Сан-Джусто.
— Колись ти зламаєш собі шию, Марко, — похитав головою граф.
— Навряд чи, ваша світлість, — розсміявся агент. — У нашій родині усі вміють стрибати. Мій брат одного разу перестрибнув з дзвіниці Сан-Северино на дах старого палаццо барона Розенберга. І нічого. Обійшлося навіть без синців.
45
Також (лат.).
46
Вітчизна (лат.).
47
Я прибув з Космополіса (італ.).
48
Констанца мала на увазі, що Трієст тоді знаходився недалеко від володінь Османської Порти.