Зруйновані зорі

Надиктувавши листа, я надіслала його за призначенням. Тепер сиґналу знадобиться хвилин сорок, аби пройти ланцюжком з восьми каналів першого роду до дром-зони Сонячної системи, а потім ще три години, щоб досягти Землі. Я швидко підрахувала, що лист буде отримано на початку шостої ранку за московським часом — мама зараз мешкала в Москві, працюючи головним архітектором проекту реставрації зруйнованого ґаббарами храму Христа-Спасителя. Оскільки вона прокидалася не раніше восьмої, то відповіді від неї слід було чекати як мінімум годин за десять.

Ще деякий час я сиділа перед терміналом, прикидаючи, кому з друзів і подруг надіслати звістку. Вони просто луснуть від заздрощів, коли побачать мене в новенькому офіцерському мундирі!..

Проте цю ідею довелося відкласти на майбутнє, бо до мене, нарешті, завітав батько. Він окинув чіпким поглядом обстановку каюти й з усмішкою промовив:

— Гарно ти влаштувалася. І форма тобі личить, ніби в ній народилася. Як самопочуття?

Я зрозуміла, що він питає про психоблок.

— Усе гаразд, тату. Вже звикла. А ти?

— Щойно починаю звикати, — відповів батько, влаштовуючись у кріслі в кутку каюти. — Я до тебе просто з медсанчастини.

— Голодний?

— Не дуже, але від кількох сандвічів не відмовлюся.

Я підійшла до автомата, замовила сандвічі та два стакани томатного соку.

— Після психообробки радять випити трохи спиртного, — сказала я, повертаючись із підносом, — але в мене нічого немає.

— Не біда. Дорогою сюди я випив бляшанку пива, цього досить. Зараз мені не можна напиватися, я при виконанні. За три години пройду повторний медогляд, а потім почнеться звична передстартова метушня.

— Ох! — засмутилася я, хоча й очікувала на щось подібне. — Відлітаєш на завдання?

— Так. — Батько проковтнув сандвіч і запив його ковтком соку. — Власне, я прийшов попрощатися. Якщо ти не зайнята, проведу з тобою решту часу до відльоту.

— Авжеж, тату, я вільна, я… А куди ти летиш? Надовго?

Він з жалем похитав головою.

— Вибач, це не підлягає розголошенню. Звикай, сонечко, до секретності. Ти служиш в УСО.

Я скрушно зітхнула.

— Так, розумію… А що буде зі мною?

— Наскільки мені відомо, після добового звільнення ти отримаєш призначення пілотом-стажистом на крейсер класу „AВ“. Посада, звичайно, не супер, але для тебе це буде непоганою практикою. А за кілька місяців, якщо добре себе зарекомендуєш, станеш повноправним штатним пілотом.

Гм, крейсер класу „АВ“, це зовсім непогано. Навіть більше ніж непогано. „А“ означає, що корабель належить до катеґорії важких крейсерів, а „В“ — другий розряд за боєздатністю. П’ятеро основних пілотів, двоє навіґаторів, ціла команда інженерів, шістнадцять окремих артилерійських розрахунків, ескадрилья шатлів-винищувачів з відповідним особовим складом, полк космічної піхоти… Словом, здорово! Можна не сумніватися, я себе добре зарекомендую. А років через п’ять доберуся до крісла першого пілота. Ну, мінімум, другого — а у флотському табелі про ранґи це не гірше, ніж бути капітаном корвета.