Зруйновані зорі
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Серия: Зорі в твоїх долонях #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-15-9
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зруйновані зорі». Краткое содержание книги:
Шкода лише, що командувати кораблем буде не батько. На жаль, це суперечить правилам — служити під безпосереднім керівництвом близького родича…
Мої роздуми перервала мелодійна трель дзвінка. На екрані дверного монітора виникло обличчя Анн-Марі.
— Теж зайшла попрощатися, — прокоментував батько.
Я впустила Анн-Марі в каюту, і та просто з порога заявила:
— Я буквально на хвилинку, щоб запитати… — Тут вона побачила батька, завмерла в положенні „струнко“ й віддала честь. — Бриґадир-адмірал, сер!
Хай мені біс, яка ж я роззява! Тільки зараз я звернула увагу, що в петлицях батьківської форменої сорочки замість звичних орлів красуються срібні зірки. І на іменній планці вже написано не CAPT, а CMDR. Звісно, були б у нього погони, я відразу помітила б різницю, але це ніскільки мене не виправдовувало. Я мусила помітити в будь-якому разі.
„Ось тобі, дитинко, наочний приклад, чому не можна служити під керівництвом родича,“ — подумалося мені. — „Ти бачиш у ньому не старшого офіцера, не командира, а любого татуся…“
Батько скривився.
— Вільно, фреґат-капітане. І забудьте про адмірала. Я просто коммодор. Ні риба, ні м’ясо, щось на кшталт альвійського надполковника. — Він посміхнувся. — Під час нашої зустрічі контр-адмірал Сімоне зиркнув на мене спідлоба, мов на ворога людства. А все через цю дурну зірочку.
Зазначу, що всі непорозуміння із зайвою зіркою у земних адміралів були викликані тим, що в ґаллійській військовій ієрархії відсутній аналоґ чину коммодора. У флоті Терри-Ґаллії цьому званню відповідала посада командира бриґади, яку займав або капітан першого ранґу, або контр-адмірал, залежно від обставин. У першому випадку такого офіцера називали бриґадиром-капітаном, а в другому — бриґадиром-адміралом.
Нарешті я оговталася і, не соромлячись присутності Анн-Марі, поцілувала батька в щоку.
— Вітаю з підвищенням, татку. Тепер ти командуватимеш бриґадою? Чи лінкором?
— Поки ні те, ні інше. Наразі маю особливе завдання.
Анн-Марі запитливо подивилася на нього.
— То Рашель не в курсі?
На батьковому обличчі явно відбилося сум’яття.
— Звісно, ні. І не повинна. Самі розумієте, це секретна місія.
— Але, сер… Так, безперечно.
Між цими „але, сер“ і „так, безперечно“ трапилася одна річ: батько повернув голову й крадькома від мене підморгнув Анн-Марі. Але він не врахував однієї обставини — я побачила це в настінному дзеркалі.
— Здається, — промовила я, пильно дивлячись на батька, — дехто тут має мене за дурненьку. В чім річ, панове старші офіцери? Щодо чого я не в курсі?
Батько зніяковів, як завжди, коли йому доводилося щось приховувати від мене, а часом (і, певна річ, заради мого ж добра) брехати мені.
Анн-Марі сказала:
— Даруй, Рашель, виникло непорозуміння. Зі слів адмірала Лефевра я зрозуміла, що тебе також хочуть залучити до цього завдання. Твоє ім’я в нашій розмові не згадувалося, просто… деякі обставини справи навели мене на таку думку. Тепер я бачу, що помилилася.
— Отже, деякі обставини, — повторила я і знову подивилася на батька. — Сер, я вимагаю пояснень. Мене збиралися включити до складу вашої команди чи ні? Тільки чесно.
Він потупив очі.
— Спочатку твою кандидатуру розглядали, але потім відхилили.
— Можна запитати чому?
— Через наші родинні зв’язки. Я керуватиму операцією, а ти — моя донька. Хоч і прийомна, та все одно донька.
Я зітхнула. Що тут скажеш, залізний арґумент. Лише хвилину тому я отримала наочний урок, як шкодять родинні зв’язки статутним взаєминам.
Хоча ні, щось тут не так! Адже моя кандидатура все-таки розглядалася. Незважаючи на те, що я донька керівника операції. А отже, у справі присутні певні обставини, що дозволяють у даному конкретному випадку знехтувати загальним правилом, зробити з нього виняток. Інакше про мене навіть не йшлося б.
— Цікаве питання, — задумливо промовила я, ні до кого конкретно не звертаючись. — Хто ж перший виклав міркування щодо родинних зв’язків?
Батько ще дужче зніяковів. Проте відповів:
— Ну… Власне, я.
— І які були ваші мотиви, сер? Ви побоювалися, що наші стосунки зашкодять справі, чи дбали про мою безпеку?