Зруйновані зорі
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Серия: Зорі в твоїх долонях #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-15-9
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зруйновані зорі». Краткое содержание книги:
Заскочена зненацька, я розгубилася, не знаючи, що й сказати. Глянувши на датчики, лікар здивовано насупився, гмикнув і провів швидкі маніпуляції з консоллю. Я могла дати руку на відсіч, що він гортав мою медичну картку в пошуках звіту ґінеколоґа. Потім багатозначно промовив „ага” і зачудовано глипнув на мене, мов на якесь диво природи.
Я ледве втрималася від глузливої посмішки. Мабуть, дядечко навіть уявити не міг, що симпатична дев’ятнадцятирічна дівчина ще може залишатися незайманою.
— Гм-м… — протяг він. — Та-ак… Ну, гаразд. Тоді розкажіть мені щось таке, про що я знати не повинен.
Я подумала про інші ґалактики. О, тепер подіяло!..
Лікар задоволено кивнув.
— Чудово. Що ви відчули?
— Ну, наче хтось тихесенько прошепотів мені на вухо: „Обережно!“
— Так-так, чітко виражена вербальна реакція, — констатував він. — Це добре. Конкретні прояви дії блоку індивідуальні й залежать від специфічних характеристик особистості. У голові одних дзвенить дзвіночок, інші відчувають, як їхні думки натрапляють на якийсь бар’єр, а іноді, хоч таке трапляється вкрай рідко, бувають соматичні реакції на зразок утруднення дихання або легкого зубного болю. Спочатку я був подумав, що у вас якраз останнє, але… Словом, усе гаразд. Психообробка пройшла успішно. Тепер ідіть-но прогуляйтеся годинки зо три, — швидкий погляд на хронометр, — до сімнадцяти нуль-нуль. Обов’язково пообідайте, поспілкуйтеся зі своїми новими товаришами, а потім повертайтеся сюди — на той час блок має закріпитися, і тоді я ґрунтовно перевірю, як він функціонує. Йти на доповідь до начальства не треба, ви ще перебуваєте у розпорядженні медсанчастини.
Вийшовши з кабінету психолоґа, я побачила у приймальні Анн-Марі, що сиділа в кріслі й переглядала якусь електронну книгу. Блок їй поставили ще раніше, проте вона вирішила дочекатися мене. Чи то просто за компанію, чи то вважала, що я не обійдуся без її опіки.
— Ну як, нормально? — запитала Анн-Марі.
Я кивнула.
— Так, нормально.
— От і добре. Може, сходимо перекусимо?
— Із задоволенням.
Коли ми вийшли з території медсанчастини, я поцікавилася:
— А яка у вас реакція? Як діє ваш блок?
— Цілком стандартно, звичайний дзвоник. А в тебе?
— Лікар назвав це вербальною реакцією.
— Справді? — Анн-Марі трохи заздрісно глянула на мене. — Здорово!
— Чому здорово?
— Бо рідко зустрічається. Поки тобою займалися, я дещо дізналася про це. Вербальна реакція свідчить про високий творчий потенціал особистості в поєднанні з розвинутою уявою й аналітичним складом розуму.
Я зашарілася. Ну, припустімо, про творчий потенціал, розвинуту уяву й аналітичний склад розуму я знала й раніше, з численних тестів. Та все одно було приємно почути зайве підтвердження.
— Пообідаємо в найближчому офіцерському клубі, — запропонувала Анн-Марі. — А заразом і потусуємося серед усовців у неформальній обстановці. Зараз ще рано, народу має бути небагато, тож сильно діставати нас не будуть. Тільки май на увазі: в таких клубах статутні взаємини не діють. Честь старшим за званням не віддавай і не чекай, що тобі салютуватимуть прапорщики, поводься з людьми залежно від їхнього віку, а не чину. Це, звісно, не стосується адміралів, але в офіцерські клуби вони навідуються рідко.
— Спасибі за попередження, — сказала я з усмішкою. — Мені це відомо. Мій батько теж офіцер.
У клубі, що являв собою гібрид кафе, бару й ігрового салону, справді було малолюдно. За двома розташованими поруч столиками обідали семеро офіцерів, ще двоє сиділи біля стійки автоматичного бару й пили коктейлі, а в протилежному кінці просторого залу четверо чоловіків, улаштувавшись навколо накритого зеленим сукном столу, перекидалися в карти. Всі вони були в ґаллійській військовій формі.
Коли ми увійшли, присутні привітали нас ввічливими кивками, і лише один з тих, що сиділи за стійкою бару, хлопець років двадцяти п’яти, з ранґовими відзнаками старшого лейтенанта, трохи розв’язно вигукнув: