Фантастика Всесвіту. Випуск 3
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 3». Краткое содержание книги:
Коли вони вийшли під холодне світло чужого місяця, в резервуарах скафандрів лишився запас газу для дихання рівно на одинадцять годин. Вони вирушили на пошуки рятунку.
Зрештою Ліару пощастило звестися на ноги. Він хотів іти далі, але його спинив шнур, на другому кінці якого був Таар, що лежав на землі. Ліар похитуючись повернувся, підступив до Таара, помацав його шолом. Невже Таар здався, зневірився в рятунку й залишив його одного у цій жахливій ночі? Але його побоювання не підтвердилися: забрало на шоломі Таара було закрите.
Ліар нахилив голову так, щоб його шолом торкнувся шолома Таара. Так вони могли розмовляти один з одним — для крику їм уже не вистачало сил.
— Тааре, — сказав Ліар, — треба йти далі.
Відповіді не було.
— Тааре, не можна здаватися! Ми повинні шукати. Ми мусимо…
— Ні. — Голос Таара звучав відчужено. — Це безглуздя. Зайві муки.
— Це не безглуздя. Ти знаєш, що це не безглуздя. Можливо, планета населена… Може, ми знайдемо допомогу. Можливо, зовсім близько є місто, велике місто. Тут повинне бути місто, розумієш?! Побачиш…
— Ти сам у це не віриш, — сказав Таар, і Ліар знав, що це правда. Але вони повинні спробувати, інакше все було намарне, інакше краще б вони не прокидалися з анабіозу — як Сагір, бортінженер.
— Ми ще живі, — сказав Ліар. — Ще маємо час. Ти хочеш учинити самогубство? Коли б замість тебе Сагір… — Таар здригнувся. Шоломи втратили контакт, і Ліар знав, що не було сенсу говорити далі: Таар уже не почув би його. Він підвівся, Ліар пішов слідом за ним. Вони йшли далі. Тепер вони йшли близько один від одного. Так було розумніше — зменшити довжину шнура: тепер вони наражалися на небезпеку одночасно. Проте це більше не мало для них значення.
І от вони побачили світло. Воно блищало попереду. Тепер, коли виднілася мета, йти стало легше. Однак, добравшися до річки, вони вкрай знесиліли. Світло променіло на протилежному березі, і, вгледівшись, вони збагнули: їхнім надіям на порятунок — кінець.
Так, планета була населена. Біля великого відкритого вогню сиділи живі істоти, подібні до жителів Дзірри. Вони були голі й на довгих жердинах тримали щось над вогнем: мабуть, шматки м’яса. Одна з них щось говорила до іншої, сильно жестикулюючи. Та інша без упину била каменем по землі — точніше, по другому каменю, який лежав там у траві.
Це були, без сумніву, розумні живі істоти, проте вони перебували на безнадійно примітивному рівні цивілізації. Ці тубільці не зуміли б допомогти потерпілим космонавтам, вони навіть не зрозуміли б, чого від них хочуть.
Можливо, були на цій планеті краї з вищою цивілізацією, мешканці яких могли б забезпечити Таара й Ліара газовою сумішшю для дихання та всіма іншими необхідними для життя засобами, але якщо все це й було, то не тут, у дикій глушині, а десь далеко, задалеко для Таара й Ліара, запас газу для дихання у яких був лиш на кілька годин — у всякому разі не надовго. Становище було безвихідне.
Ліар перший відкрив забрало свого шолому.
— Ой! — закричала одна з істот на другому березі і вказала на річку. — По той бік щось блиснуло! Здається, там хтось є!
— Ох, дай мені спокій, — відповів чоловік з каменем у руці. — Ні одна людина не блукає такої пори в лісі, тільки я, дурень, дав втягти себе в цю дурну екскурсію. З людьми, що не мають уявлення, як плавати на човнах! Пропановий кип’ятильник зіпсувався, намет намок до нитки, продукти теж, аж до консервів, які я без консервного ножа не можу відкрити. І як я висушу свої речі, коли не можу повісити синтетику біля вогню, залишається для мене загадкою. А ми спокійно могли б пішки дійти до міста, не більше, як за дві години. Та в цьому мокрому ганчір’ї — боже мій! — я не можу робити з себе посміховиська!
Ерік Сімон
ЗАГАДКА ПЛАНЕТИ ІКАР
Оповідання