Лука і вогонь життя

А Рататат настільки злякалася, що її голос під час перекладу шумеритянина тремтів дрібно-дрібно.

— Порятуй нас, пане! Але, будь ласка, пане, ми не хочемо жити в звичайних казках. Ми хочемо, щоб нам знову поклонялися! Ми хочемо бути… божественними.

— Пане? — думав Лука. — Такої переміни в тоні я не чекав. — У глибині його душі зажевріла надія й почала боротьбу з відчаєм; тим часом він зібрався на силі й зробив останнє зусилля, промовивши наполегливим і переконливим голосом:

— Як собі знаєте. Для вас усіх — це найкраще, що ви можете зробити.

І тут темрява перестала на нього тиснути; гнів богів відступав; подоланий їхнім же страхом, він розбився на друзки й розсіявся остаточно, а на його місце прийшов неймовірний страх. Хмари гніву розвіялися, повернулася радість, і всі побачили, що прогалина на небі, крізь яку проник рій богів збільшилася вдесятеро; небо тріскалося буквально від небокраю до небокраю; ціла армія міфологічних героїв почала руйнуватися, старіти, морщитися, тріскатися, слабнути, завмирати, втрачати саму спроможність бути. Афродіта, Гатгор, Венера та інші богині краси дивилися на зморщену шкіру рук і верещали:

— Порозбивайте всі дзеркала!

І тут величезна постать єгипетського Верховного бога Ра із соколиною головою впала навколішки, так само як Анзу, а його тіло почало кришитися, як стародавній пам’ятник; приклад Верховного бога Ра наслідували решта богів, у крайньому разі ті з них, що мали коліна. Низьким, поважним, переляканим голосом Верховний бог Ра промовив:

—   

— Що він каже? — запитав Лука в Рататат, що почала стрибати то вгору, то вниз на його плечі й голосно пищати.

— Він каже, що вони приймають твою пропозицію, тобто, — пищала Рататат голосом, який водночас був і спокійний і нажаханий, — ти можеш забрати вогонь уже зараз. Мерщій! На кого чекаєш? Рятуй тата! Рятуй нас! Не стій! Біжи!

На небі над їхніми головами пронеслися тіні.

— Тільки поглянь на нього! — промовила доброзичливо Образцеса Видр. — А я вже думала, що вірні мені Військово-Повітряні Сили Видр братимуть участь у приреченій на невдачу, але дуже шляхетній операції з порятунку некомпетентного, проте принадного юнака; адже, незважаючи на твою авантюрну вдачу, я не змогла дозволити собі стояти осторонь подій, залишивши тебе на поталу долі лишень зі своєю Почесною представницею Рататат; однак, на мій превеликий подив, беручи до уваги твою хлопчачу нетямучість, тобі й без сторонньої допомоги вдалося зробити дуже багато.

У новому безНадхмарному, але потрісканому небі над Горою Знань була ціла ескадрилья летючих килимів ВПС з великою кількістю гнилих овочів і паперових літачків зі сверблячим порошком напоготові, очолюваних королівною Сораєю на облавку Решама, Летючого Килима Царя Соломона Розумного, а також з Койотом, що вміє відвертати увагу, та зі Слоно-Птахами…

— Ми також прибули! — кричали вони донизу. — Ми хочемо не тільки щось пам’ятати, ми хочемо також щось робити.

… а також з літнім чоловіком неймовірних розмірів, який був геть голий, а на правому боці він мав численні шрами.

Лука за браком часу нікому нічого не відповідав, не питав він і про голого чоловіка, не обнімав він і Ведмедя з Собакою, які саме зістрибнули з Короля Коней і помчали до нього.

— Мені треба до Вогню, — вигукнув він. — Важить кожна секунда. — Собака Ведмідь одразу відреагував на його слова, на карколомній швидкості він кинувся до Храму Вогню й за кілька секунд повернувся з дерев’яною головешкою між зубами, що світилася найяскравішим, найрадіснішим, найпривабливішим і найоптимістичнішим вогнем, який Луці коли-небудь доводилося бачити; а тоді ведмідь Собака виліз на колону Храму Вогню й величезною лапою з усієї сили влупив по золотому м’ячу над входом. Лука почув дзеленчання контрольного сигналу, побачив, як цифра у правому горішньому куті його поля зору змінилася на «8», вихопив зі щелеп Ведмедя яскраву головню і вкинув її до Горщика Видр, після чого Картоплини зайнялися оптимістично-радісним вогнем, і у всіх відлягло від серця.

— Ходімо! — закричав Лука, знову повісивши Горщик собі на шию. Від нього віяло ніжним теплом. А Сорая опустилася нижче, аби Лука, Ведмідь і Собака змогли вистрибнути на Килим Царя Соломона.

— Найшвидший вид транспорту на весь Світ Чарів, — викрикнула вона. — Прощайтеся — і в дорогу.

Дуринда, її сестри й білка Рататат кричали:

— Нема часу! До побачення! Щасти вам! Летіть же!

Вони так і зробили. Килим Сораї пірнув у прогалину неба.

— Ти прибув з Праворукого Світу, тому в той бік ми й повертаємося, — сказала вона. За нею полетіла решта ескадрильї Військово-Повітряних Сил Видр, але Килим Царя Соломона летів на своїй найбільшій швидкості, тож всі інші килими швидко відстали.

— Не хвилюйся, — сказала Сорая своїм найрішучіше бадьорим голосом. — Я поверну тебе додому вчасно. Зрештою, тобі довелося рятувати не тільки тата, а й увесь Чарівний Світ.