Лука і вогонь життя

Вітер стих, килим приземлився, боги Вітру щезли, і Лука був удома: не на березі Силсили, як він думав, але на своїй вуличці, перед своїм будинком, на тому самому місці, де він уперше почув, як розмовляють Собака й Ведмідь, де він уперше зустрів Ніхтотата й розпочав свої незвичайні пригоди. Довколишній світ усе ще мав дивні кольори, небо — надто блакитне, бруд — надто коричневий, будинок — значно рожевіший і зеленіший, ніж він був зазвичай; також незвичайним було те, що тут приземлився летючий килим із Образцесою з країни Видр, Титаном, Койотом і двома Слоно-Птахами на його облавку, і всі вони почувалися дуже ніяково.

— Річ у тому, що ми не тутешні, не з Прикордоння, — промовила Сорая, коли Лука, Собака й Ведмідь сходили з Решама на вкриту пилом вуличку. — Якщо тобі треба йти, то йди, аби ми могли вже зараз відлетіти. Йди до тієї Сораї, яка живе у цьому домі, а коли покладеш Картоплину Видр у татів рот, то не забувай, що саме Образцеса Видр дала тобі ті картоплини; а коли станеш великим хлопцем, то інколи думай про Образцесу, якщо зовсім її не забудеш.

— Я ніколи тебе не забуду, — сказав Лука, — але будь ласка, я хочу таке запитати: чи можна мені брати Картоплину Видр голими руками? І таке: коли я покладу картоплину в татів рот, чи вона його не спалить?

— Вогонь Життя нікому не шкодить, — сказала Сорая з країни Видр. — Радше, він загоює рани. Ти побачиш, що розжарені картоплини тебе не пектимуть. Так само твоєму татові вони не завдадуть жодної шкоди. В горщику, між іншим, є лишень шість Картоплин Видр, — підсумувала вона, — по одній для кожного з вас, якщо тебе це цікавить.

— Тоді до побачення, — сказав Лука й, обернувшись до Старого Друзяки, додав: — Мені жаль, що все так сталося з капітаном Ааґом, адже він був твоїм братом.

Старий Друзяка лишень стенув плечима:

— Нема про що жаліти, — сказав він. — Я все одно його не любив.

А тоді без зайвого галасу Образцеса Сорая піднесла руки вгору — і Летючий Килими Царя Соломона Розумного здійнявся у небо й зник з легким прощальним посвистом.

Лука поглянув на вхідні двері свого будинку і побачив на порозі золоту Кулю, що сяяла у перших променях сонця. Кнопка збереження Дев’ятого Рівня — кінця «гри», що не була грою, але, як сказав Ніхтотато, справою життя й смерті.

— Гей, ви, — гукав Лука Собаку й Ведмедя, — гайда додому.

Він підбіг до кнопки збереження і, щойно простяг до неї руку, як одразу спіткнувся, про що він знав заздалегідь; він устиг іще зачепити кнопку лівою ногою, а тоді незграбно нахилився праворуч; наостанок він ще почув чергове «дзень-дзелень» як підтвердження пройденого рівня; а тоді побачив, що всі цифри з його поля зору зникли; якийсь час йому паморочилася голова; тоді він відновив рівновагу й побачив, що золота Куля також зникла, а кольори довкола нього стали звичайними. Він зрозумів: світ Чарів залишився позаду, а він був там, де йому і потрібно бути.

— Здається, та ж сама година, що була, коли я виходив з дому, — дивувався він. — Тож усього цього не було, за винятком того, що було. — До того ж Горщик Видр все ще звисав з його шиї і був теплий. Вдихнувши на повні груди, він забіг до будинку, а тоді якнайшвидше піднявся сходами нагору, а за ним — собака Ведмідь і ведмідь Собака.

Дім зустрів його солодкими запахами: маминими парфумами, тисячею і однією загадкою кухні, свіжістю чистих простирадл, накопиченням ароматів усього того, що сталося в тих стінах упродовж усього його життя, а також давнішими нечіткими запахами, що були тут ще до його народження. А вгорі на сходах стояв його брат Гарун з дивним виразом обличчя.

— Ти кудись ходив? — запитав Гарун. — Ти знову дивачив. Я вже бачу по твоїх очах.

Лука промчав повз нього, кинувши:

— Я не маю часу тобі розповідати, чесно.

Тож Гарун обернувся й побіг за ним.