Лука і вогонь життя
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-29-1
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Лука і вогонь життя». Краткое содержание книги:
Так починається захоплююча і сповнена небезпек подорож Луки, під час якої йому доведеться зустрітися з багатьма дивними істотами, завести не менш дивних чарівних друзів, раз за разом наражатися на небезпеку, але щоразу все далі просуватися углиб земель Недобрих Богів, адже лише там він зможе здобути Вогонь Життя, від якого залежить доля його батька, так само як і його власна.
Тут Лука почув у своїй голові Койотів голос: «Поштовхову ногу вперед і біжи собі на славу». Всі, хто був біля нього, захвилювалися — і драконихи, і собака, що гавкав, і ведмідь, що ревів, а Дуринда казала:
— Тепер або ніколи, хлопче. Якщо не знайдеш дороги ліворуч, то ми перевеземо тебе повітрям, а там уже сам шукай щастя. Вперед! Настала мить істини!
— А хто ті страховиська, що ганяються за Койотом? — запитав Лука.
— Якщо не поквапишся, — Дуринда панічно прокашляла горло, — то дуже скоро вони поженуться за тобою. Сатурн бігає швидко, а він лютий і навіжений, ніби смертний. Між іншим, він їсть дітей. Зі своїми вже розправився. А той бородатий зі змією навколо шиї — це Зурван, перський бог часу, і раджу тобі не наближатися до тієї кусючої змії! А он там Даґда, он той ірландський здоровань з величезною палицею! І ще Ксюгтегтлі, хоч зазвичай він бродить лишень уночі. І навіть Лінґ-пао Тьєн-тсун — для цього випадку вони забрали його з Серпанкової бібліотеки. Дивись, з яким завзяттям вони ловлять Злодія, коли ж побачать, що у пащі Койота звичайний вогонь, а не Вогонь Життя, то зрозуміють, що їх обдурюють, і з подвійною люттю поженуться за справжнім Викрадачем Вогню. Якщо знаєш, як видертися на Гору без сторонньої допомоги, тоді — вперед.
Однак вирішити щось робити й робити щось — це дві великі різниці, і це Лука зрозумів дуже швидко. Він направду не знав, як йому спіткнутися на ліву ногу, аби перенестися у Зворотний Вимір, в якому весь світ, серед іншого Світ Чарів, трансформувався б у Планету Навиворіт, рідний дім ліворуких, варіант Планети Земля для шульг. Він намагався падати, стрибати й качатися ліворуч; він намагався перечепитися власною ногою; він просив Ведмедя й Собаку збити його з ніг ліворуч; і нарешті, заплющивши очі, він намагався відчути, як Лівий Світ штовхає його в ліве плече так, щоб, упираючись, він упав ліворуч. Ніщо не допомогло. Численні падіння мали своїм наслідком синяки на плечі та стегні і побиту й подряпану ліву ногу.
— Це поза межами мого розуміння, — зізнався він майже у повному відчаї.
— Щодо Ліворукої Стежки, — сказала м’яко Дуринда, — тобі просто треба повірити, що вона — саме там.
Цієї миті тріумфально вибухнув сигнал Вогняної Тривоги й оголосив про захоплення Крадія Вогню, а тоді, пролунавши двічі, — про відновлення пошуку. Дуринда зірвалася з місця, щойно почула перший сигнал, а як повернулася, то розповіла, що коли вогонь перейшов від Койота до Лева, а тоді далі по естафетному ланцюжку аж до Жаби, то відважна амфібія проковтнула його й пірнула у Кругле Море, після чого розлючений Черв’як-Дноїдець одним жадібним махом, проковтнувши жабу, припинив carrera de distracciуn. Чотири секунди потому Черв’як-Дноїдець виплюнув укриту слиною Жабу й заревів на все горло, оголошуючи всьому Світові Чарів, що викрадення Вогню було Звичайним Шахрайством.
— Вони йдуть сюди, — ніяк не могла відсапатися Дуринда, — злі як чорти, і якщо не хочеш летіти з нами, то хоч утікай. Біжи чимдуж.
«Так, здається, треба втікати, — подумав Лука. — Зрештою, я також біг і того разу, коли спіткнувся вперше і зробив чарівний крок праворуч». Однак закони механіки Чарівного Світу дуже непрості; звичайну фізику не назвеш легкою. А що казав з цього приводу Рашид? «Час — це не тільки Він Сам, але також один із аспектів Руху і Простору». Ось у чому річ, хіба ні? «Отже, це означає… — розмірковував Лука, — якщо на Ч впливає Р і П, тоді, ага… звідси випливає — хіба не так? — звідси випливає, що П, себто Простір, включаючи Простір між Праворуким і Ліворуким Виміром, повинен…, мабуть, так… бути аспектом Ч і Р, тобто Часу і Руху. Або ж, як це сказати, різниця полягає в тому, скільки тобі потрібно часу для твого руху, або ж, іншими словами, як швидко ти біжиш.
Задрижала земля.
— Це землетрус? — запитав Лука.
— Ні, — відповіла сумно Дуринда. — Значно гірше, ніж землетрус. Це кілька сотень розлючених богів рухаються з величезною швидкістю. Чотирьом драконшам такої юрби не зупинити.
Ведмідь Собака з несподіваною рішучістю зробив крок уперед.
— Іди! — сказав він Луці. — Іди вже. Ноги в руки — і пішов, bhag jao, вшивайся. Встав і пішов. Ми з ведмедем на якийсь час їх затримаємо.
— Як? — насмішкувато запитала Дуринда.
— Покажемо їм те, що найкраще вміємо, — сказав ведмідь Собака. — Ти готовий, Ведмедю?
— Готовий, — сказав собака Ведмідь.
Часу на дискусії не було. Він повернувся ліворуч, нахилив ліве плече донизу, зробив лівою ногою крок уперед і так зірвався з місця, наче від цього залежало все його життя. Правду кажучи, саме від цього й залежало його життя.
Він біг не озираючись. Чув позаду себе гул, дедалі гучніший; гул наближався, відтак зробився оглушливим, наче звук від тисячі реактивних двигунів, що ревли біля його барабанних перетинок; відчув, як захиталася, ніби охоплена нестримним жахом, під ногами земля, яка, до речі, вже й так тремтіла; побачив, як над головою стемніло небо, а крізь хмари почали бити сліпучо-білі блискавки. «Гаразд, ці боги — великі мастаки на всілякі видовища, — підбадьорював себе він, аби не занепасти духом, — але треба пам’ятати, що вони — ніякі не боги. Вони — циркові звірі або замкнені у клітку тварини в зоопарку». Але дещо менш упевнений голос шепотів йому на ліве вухо: «Так, може, воно й так, але навіть у зоопарку не треба стрибати до лев’ячого лігва». Він відігнав від себе цю думку, трохи схилив голову й побіг ще швидше. В його голові бриніла порада Дуринди. «Щодо Ліворукої Стежки, тобі треба просто повірити, що вона — саме там». І раптом шум наче стих, земля більше не дрижала, йому здалося, що він не біжить, але пливе швидко-швидко, а тоді перед ним відкрилася прірва.
— За Горою Знань, — казав, бувало, Рашид Халіфа, — якщо тобі аж так уже не пощастить, ти знайдеш Бездонну Яму, відому як Безодня Часу. І тут, між іншим, риму придумати нескладно. Ти кажеш слово час, воно римується зі словом спас, а те римується зі словом квас. А от коли летиш ти вниз — безодню бачиш — так, так, вже не до рим тобі, юначе.
Тим часом громохке стадо екс-богів прибуло до Гори Знань і виявило там найбільших зірок Великих Вогняних Кілець уже колишнього цирку капітана Ааґа, що преспокійно собі чекали, як і личить досвідченим артистам, а тоді дуже ввічливо жестами попросили публіку сісти. Собака-співак Ведмідь і ведмідь-танцюрист Собака зайняли вихідні позиції разом з бек-вокалом із перетворювачок — квартету величезних металевих свиней. Група мала настільки незвичайний вигляд, що колишні божества зупинилися як укопані. Верховний бог Ра підніс руку, і в лавах усіх колишніх богів — єгипетських, ассирійських, скандинавських, грецьких, римських, ацтекських, інкських та всіх інших — запанувала тиша, хоч іще лунали поодинокі верески, суперечки та прокльони. Циклопи випадково штуркнули один одного в око, вогняні мечі богів вогню підсмалили волосся самоцвітних німф, а василіск якось нехотячи витріщився на грифона й перетворив його на камінь. Найбільше чулося нарікань від богинь краси, себто Афродіти, корововухої Гатгор і всіх решта. Виявилося, що надприродні істоти найнижчого рангу, скориставшись своїм перебуванням у натовпі безсмертних, почали мацати зади красунь ніби-ненароком-але-навмисно. Так само мінотаври наступали на ноги красунь. А красуні нітрохи не оцінили божеств з головами гадюк з конкуруючих міфологічних традицій, які норовили зазирнути їм під тоги. Будь ласка, пропустіть, вимагали вони, майте хоч трохи поваги. Все, тс-тс-тс, затихніть. Он стоять артисти, вже готові розпочати.