Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]

Автор: Липовецький Святослав
Год: 2009
Язык: украинский
ISBN: 978-966-441-137-7
Жанр: Историческая проза

Электронная книга - «Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]». Краткое содержание книги:

«100 бандерівських оповідок» — історичні есе про національно-визвольну боротьбу українців у XX столітті. Складається із 100 невеликих історій про події визвольної боротьби, найцікавіші моменти з життєпису представників націоналістичного руху, а також спогадів. Хронологічно рукопис охоплює період від 1920 року (створення УВО) до 1991 року. Таким чином, твориться повна картина національно-визвольного руху, який згодом отримав назву «бандерівського». Винятком є дві статті, які слугують своєрідним «вступом до теми»: атентат українського студента Мирослава Січинського на польського намісника Анджея Потоцького у Львові в 1908 році та «Листопадовий зрив» 1918 року.
Варто зауважити, що більше двох десятків текстів є оригінальними спогадами учасників визвольної боротьби або ж її свідків (наприклад, представників інших національностей, які перебували у радянських таборах разом із українськими націоналістами).
Інтерес до видання полягає в тому, що сьогодні видаються чисельні історичні та художні твори, які стосуються лише одного етапу визвольної боротьби — УПА. В даному ж випадку, книга подає історії організованого визвольного руху — УВО, ОУН та інших структур, які діяли в Україні та діаспорі, у тому числі й історії з життя відомих провідників УПА.
Актуальність видання зумовлена також 100-літнім ювілеєм з дня народження Провідника ОУН Степана Бандери та 80-літтям з дня створення ОУН, які виповнюються в 2009 році.

Перейти на страницу:

Пізніше надійшла й черга втечі Старуха — друзі, переодягнені в уніформу офіцерів Гестапо, серед білого дня забрали «Синього».

Це уже пізніше, знову потрапивши в підпілля, Старух, який не вимовляв букви «р», гучно й добродушно регочучи, переповідав товаришам допит Вірзінга: «Ага, то це ти є той Синій! Загаз згобимо з тебе Жовтого, а потім замінимо на Чогного. (До помічника-гестапівця) Ану-ка, сюди „Самостійну Укгаїну“! Ну, той найггубший дгучок!».

Коли восени 1947 року відділи УПА переходили із Закерзоння — хто в Карпати, а хто на Захід, — в українському краї, який опинився на території Польщі, залишалася мережа невидимого війська — ОУН, а разом з нею і її Провідник Ярослав Старух-«Синій», «Стяг».

Коли спецвідділ польської Служби Безпеки (УБП) натрапив на місцевість, де перебував Старух, то «Стягу» і чотирьом його хлопцям залишалось виконати останнє важливе завдання: знищити архів VI-ї Воєнної Округи УПА і Закерзонського Краю ОУН, адже лише під керівництвом Крайового Проводу діяли 24 теренові проводи.

17 вересня 1947 року шість великих саперських мін, вмурованих у бункер знищили все, що в ньому знаходилось, разом з останніми його підпільниками.

А через рік, в містечку Товсте на Тернопільщині, було створено підпільну друкарню імені Ярослава Старуха-«Стяга». Коли у 1951 році її виявили, то у ній знаходилось 4 друкарські машинки, 15 кг шрифту, знаряддя для друку, 80 тисяч антирадянських листівок, радіоприймач, зброя та набої. На цей момент друкарня імені «Стяга» встигла розповсюдити 700 кг друкованої продукції.

71. «Афродіта»

«Афродіта» — так кодово називалася радіостанція ОУН «Вільна Україна», яка в 1943-1945 роках діяла в Карпатах.

Цінну апаратуру українське підпілля придбало у польського за 45 тисяч злотих і після технічного доукомплектування та налагодження регулярного постачання пального для генераторів, «Афродіта» вийшла в ефір. Передачі, тривалістю по тридцять хвилин, виходили на хвилях 41-43 метри по три-чотири рази на день і велися українською, російською, англійською та французькою мовами.

Цей унікальний проект взявся реалізовувати Ярослав Старух, а от серед його помічників були такі не зовсім типові для підпілля особи, як дівчина Валентина (під псевдо «Зіна») із Наддніпрянської України, що була диктором російсько- та україномовних передач, та Альберт Газебрукс (на псевдо «Західний»). Він був бельгійцем і працював в апараті Еріха Коха, але після одного із боїв з УПА, Альберт потрапляє в полон до українського підпілля й погоджується на співпрацю. Саме його голос озвучував передачі англійською, французькою, а часом й німецькою мовами.

Альберт Газебрукс з подивом стверджував, що українцям в час війни вдалося створити унікальний феномен самоорганізації суспільства і коли б щось подібне зробили французи чи бельгійці, — це б миттєво здобуло світового розголосу. А так, чи не єдиним голосом українського визвольного руху для Заходу — стали передачі «Афродіти», які озвучував друг «Західний».

У квітні 1945 року МДБ таки виявило розташування «Вільної України» і радіостанцію було знищено гранатами. Важко поранений Альберт Газебрукс після тривалих допитів був засуджений на десять років заслання, а після смерті Сталіна, разом з іншими полоненими із Західної Європи повернувся додому.

72. Липа

Я смертю вирізьбив: ти стань і прочитай — Одне святе є в світі — кров людей хоробрих, Одні живуть могили — вірних Батьківщині.

Юрій Липа

Юрій Липа на початку XX століття був відомий українській Одесі як син лікаря та письменника, одного з організаторів «Братства тарасівців», члена Директорії УHP та одного з авторів першої Конституції УНР — Івана Липи. У 1917 році, в сімнадцятилітньому віці він вступить до Гайдамацької дивізії та візьме участь у боях проти більшовиків на вулицях Одеси.

У 1920-х Юрій Липа стане відомим як студент медицини Познанського університету, випускник школи підхорунжих та школи політичних наук Варшавського університету.

У 1930-х він на повен голос заявить про себе як поет, який не лише пише, але й організовує навколо себе мистецьке середовище. Саме він був організатором літературних груп «Варяг» і «Танк», журналу «Ми».

На зламі 1930-1940-х Липа прославився як теоретик української геополітики. Тоді він опублікував знамениту трилогію: «Призначення України» (1938) «Чорноморську доктрину» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). У Варшаві разом з кількома професорами-українцями Юрій Липа створить Український Чорноморський Інститут.

Під час II Світової війни він буде відомим не лише серед українців. У 1943-му, коли нацисти почнуть загравати з різними національностями, його привезуть до Берліна, де запропонують очолити маріонетковий уряд України. Але Липа повернеться до Варшави. Цього ж року отримає ультиматум від Армії Крайової покинути Польщу.

В час, коли військо та мирне населення масово втікало на Захід, Юрій Липа із дружиною та двома доньками оселяться на Львівщині. Тут він буде лікарем куреня УПА «Переяслави». Завдяки його праці «Ліки під ногами», націоналістичне підпілля даватиме раду із численними хворобами та пораненнями.

В серпні 1944 року енкаведисти просто із медичним приладдям забрали Липу з дому, а через три дні тіло лікаря було знайдене за чотири кілометри від власного будинку, по-звірячому пошматоване штик-ножами та медінструментами.

Юрію Липі вдалося сповна реалізувати своє призначення у різних іпостасях, а відтак його «Призначення» залишається не просто поезією, а свідченням непростого життєвого шляху автора:

Коли прийшла пора і ти дозрів У муках днів, у боротьбі з собою, Як образ берегів в імлі, на морі, — В одній хвилині з’явиться тобі Твоє призначення земне і зміст. То лиш приходить раз, але назавжди. Не стерти образу цього тобі, Ти не втечеш, дивись вперед — і знай: Одно тобі зосталось тільки: жити ним, І сповнитися ним, воно — від Бога. Як же ж не вчув призначення свого, — Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.

73. Мати Йосифа (Олена Вітер)

В Єрусалимі, на Почесній стіні Праведників, вписано ім’я Матері Йосифи (в миру Олени Вітер) — ігумені монастиря Студиток. Її ім’я згадується не лише на стіні Праведників світу, але й на сторінках поезій відомого письменника Тодося Осьмачки:

Крики чорні, крики птиці в рідній, бідній стороні разом з голосом черниці не забути вже мені...

А далі буде цілий ряд поезій, присвяченій черниці, з якою поет познайомився на курорті в Криниці, влітку 1942 року. Там вони випадково опиняться поруч за обіднім столом. Осьмачка пропонуватиме Матері Йосифі ще раз зустрітись, а після її відмови влаштує серенади з гітарою під вікном монахині. Наступного ранку, так і не розпочавши лікування, Йосифа покине Криницю й повернеться до Львова.

Це все було б романтично, якби не рік катувань, які зазнала Матір Йосифа за «перших совітів» й не півроку — після другого приходу радянської влади на Галичину, коли її впродовж кількох місяців жорстоко допитували, а далі присудили термін: 20 років каторги та 5 років позбавлення прав. І хоч половину терміну їй «подарують» по амністії, а все ж, навіть на волі, Олені Вітер впродовж 30 років буде заборонено повертатися до рідного Львова.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?