Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
«Тю, якась дурна принцеса», подумала вона. «Ото ще знайшов, чого рюмсати.»
— А в мене брати загинули, — зізналася вона. — Так кажуть. Але напевне я не знаю.
Елмар кинув на неї нищівний погляд.
— Кому яке діло до братів зачуханої служниці!
Вона ледве стрималася, щоб його не вдарити.
— Хай твоя принцеса здохне, — мовила вона і втекла, перш ніж він зміг її схопити.
У божегаї Ар’я знайшла свого меча, зробленого з держака мітли, і понесла до серце-дерева. Там вона стала на коліна і дослухалася до шурхоту червоного листя. Їй просто у серце втупилися червоні очі — очі богів.
— Скажіть мені, боги, що я маю робити, — молилася вона.
Довгу мить вона не чула нічого, крім вітру, води, шурхоту листя та скрипу гілок. Але потім далеко, за божегаєм, за баштами з привидами померлих, за велетенськими кам’яними мурами Гаренголу, десь у навколишньому світі почулося довге самотнє вовче виття. Сироти обсіли Ар’їну шкіру, і на мить їй запаморочилася у голові. А тоді ледь-ледь вона почула батьків голос.
— Коли випадають сніги і кружляють білі віхоли, вовк-одинак гине, але зграя виживає, — проказував він.
— Я не маю зграї, — прошепотіла вона до оберіг-дерева. «Бран та Рікон мертві, Санса — в пазурах Ланістерів, Джон поїхав на Стіну.» — І я вже не я. Тепер я Нім.
— Ти Ар’я Зимосіцька, донька півночі. Ти казала мені, що можеш бути сильною. У тобі тече вовча кров.
— Вовча кров, — згадала Ар’я. — Я буду сильною, як Робб. Я так сказала і дотримаю слова.
Вона глибоко вдихнула, підняла держака від мітли обома руками і зламала його на коліні. Держак гучно хряснув; Ар’я викинула половинки геть. «Я — лютововчиця. Годі вже мені гратися з дерев’яними зубами.»
Тієї ночі вона лежала у своєму вузькому ліжку на колючій соломі, слухала, як голоси живих та мертвих шепочуть і сперечаються, чекала на схід місяця. Тепер вона довіряла тільки тим голосам, і ніяким іншим. Ар’я чула власний подих, чула дихання вовків — однієї великої зграї. «Вони ближче, ніж той, кого я чула з божегаю», подумала Ар’я. «Вони кличуть мене.»
Зрештою вона вислизнула з-під ковдри, натягла сорочку і босоніж прокралася сходами донизу. Руз Болтон був дуже обережний, вхід до Башти Гори-Король охоронявся вдень і вночі, тому Ар’ї довелося пролізти вузьким підвальним вікном. У дворі було тихо; велетенський замок поринув у примарні сновидіння. Над головою вітер свистів крізь дірки у Плакучій Башті.
У кузні Ар’я побачила, що всі вогні загасили, а двері зачинили на засуви. Вона влізла до вікна, як раніше. Гендрі спав на великому солом’янику з двома іншими підмайстрами. Ар’я просиділа на спальному поді досить довго, щоб очі звикли до темряви і напевне розгледіли, де він лежить. А тоді затиснула йому рота і вщипнула. Гендрі миттю розплющив очі; схоже, спав він не надто міцно.
— Будь ласка, — прошепотіла вона, зняла руку з його рота і показала пальцем.
Якусь мить Ар’я гадала, що він не зрозуміє. Але зрештою Гендрі виліз голий до пояса з-під ковдр, перетнув кімнату, натягнув простору грубу сорочку і зліз донизу разом з нею. Решта ковалів навіть не ворухнулася.
— Чого тобі ще? — спитав Гендрі тихо і сердито.
— Меча.
— Чорнопалець тримає усі клинки під замком. Я тобі сто разів казав. Це що, для пана П’явки?
— Для мене. А ти зламай замка молотом.
— Мені тоді руку зламають, — пробурчав він. — Або й гірше.
— Не зламають. Якщо втечеш зі мною.
— Ти втечеш, а тебе впіймають і вб’ють.
— А тобі зроблять гірше. Князь Болтон віддає Гаренгол Кровоблазням. Він мені сам казав.
Гендрі відкинув з очей чорне волосся.
— То й що?
Ар’я зухвало глянула йому просто у вічі.
— А те, що коли Варго Хап стане тут панувати, то відріже ноги усій челяді, щоб не втекла. І ковалям теж.
— Пусті балачки, — презирливо скривився Гендрі.
— Це правда! Я чула, як пан Варго казав, — збрехала вона. — Відріже по одній ступні в кожного. По лівій. Піди до кухні, збуди Мантулика. Він зробить, що ти скажеш. Нам потрібен хліб, коржі чи щось таке. Ти сам здобудь мечі, а я подбаю про коней. Зустрінемося коло потерни у східній стіні, позаду Башти Привидів. Туди ніхто не ходить.
— Я знаю ті двері. Їх стережуть незгірш решти.
— То й що? Ти ж мечі не забудеш?
— Я навіть не сказав, що прийду.
— Не сказав. Але якщо прийдеш, то мечі не забудеш?
Він насупився, але зрештою відповів:
— Та мабуть. Не забуду.
Ар’я увійшла до Башти Гори-Король тим самим шляхом, як вийшла, і почала скрадатися гвинтовими сходами, дослухаючись до кроків. У своїй келії вона роздягнулася голяка і почала ретельно вбиратися у дорогу: в два шари спіднього, теплі панчохи, найчистішу свою сорочку — ліберію князя Болтона з нашитою на грудях оббілованою людиною Жахокрому. Ар’я міцно зашнурувала черевики, накинулася вовняним кобеняком і зав’язала його під горлом. А тоді рушила сходами тихо, як тінь. Коло світлиці князя вона зупинилася, прислухалася, а коли почула тільки тишу, то повільно прочинила двері.