Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Мисливці нагодилися аж на захід сонця з дев’ятьма мертвими вовками. Семеро дорослих брунатно-сірих звірів були люті та могутні; перед смертю вони шкірили довгі жовті ікла та гарчали. Але інші двоє були малі вовченята. Князь Болтон віддав наказ оббілувати вовків та зшити йому ковдру для опочивальні.
— Вовченята ще зовсім м’якенькі, мосьпане, — зауважив один з мисливців. — Можна зробити вам гарні теплі рукавиці.
Болтон зиркнув на прапори, що майоріли на брамних баштах.
— Як полюбляють нагадувати нам Старки, зима насувається. Тому так і зробіть. — Коли він упіймав погляд Ар’ї, то мовив, — Нім, глек вина з прянощами мені. Я змерз у лісі, тож дивись, щоб було гаряче. Я вечерятиму сам. Подай ячмінного хліба, масла, вепрятини.
— Негайно, мосьпане. — Це була краща відповідь на всі накази князя Болтона.
Коли Ар’я увійшла до кухні, Мантулик саме пік вівсяні коржі. Троє інших кухарів чистили рибу, а кухарчук крутив над вогнем вепра.
— Пан князь бажають вечерю і глек вина з прянощами на додачу, — оголосила Ар’я, — і щоб вино було гаряче.
Один з кухарів вимив руки, узяв казанка і наповнив його міцним та солодким червоним вином. Мантуликові наказали кришити прянощі, поки вино гріється. Ар’я нагодилася допомагати.
— Без тебе впораюся, — похмуро буркнув він. — Приправити вино вже якось зумію.
«Він мене теж ненавидить. А може, боїться.» Ар’я відступилася, радше засмучена, ніж розлючена. Коли вечеря була готова, кухарі накрили її срібною кришкою і огорнули глека товстим рушником, щоб зберегти гарячим. Надворі густішали сутінки. На мурах навколо голів гомоніли гайворони, наче двірське панство коло короля. Один з вартових притримав їй двері до Башти Гори-Король.
— Кунячу юшку несеш? — пожартував він.
Руз Болтон сидів коло комина і читав товсту, переплетену в шкіру книжку.
— Запали кілька свічок, — наказав він і перегорнув сторінку. — Тут стає темно.
Ар’я поставила вечерю йому коло ліктя і виконала наказ, наповнивши кімнату миготливим світлом та пахощами гвоздики. Болтон перегорнув ще кілька сторінок, а тоді закрив книжку і обережно поклав її у вогонь. Він дивився, як її з’їдає полум’я, і бліді очі сяяли віддзеркаленим світлом. Стара суха шкіра спалахнула з ухканням, жовті сторінки заворушилися, наче їх читав якийсь невидимий оку привид.
— На сьогодні ти мені більше не потрібна, — мовив князь, не дивлячись на Ар’ю.
Вона б мала піти тихо, як миша, але на неї раптом щось напало.
— Мосьпане, — запитала вона, — чи візьмете ви мене з собою, коли залишатимете Гаренгол?
Болтон обернувся до неї. Судячи з очей, він би здивувався менше, якби до нього раптом заговорив печений вепр.
— Хіба я дозволяв тобі ставити питання, Нім?
— Ні, мосьпане. — Ар’я втупилася у підлогу.
— Тоді ти мала б мовчати. Так чи ні?
— Так. Мосьпане.
На щастя, князь Болтон був у доброму гуморі. Розмова, здається, його навіть розважила.
— Я тобі відповім. Один раз. Коли я повертатимуся на північ, то хочу віддати Гаренгол панові Варго. А ти лишишся тут з ним.
— Але я… — почала була Ар’я.
Болтон обірвав її на півслові.
— Я не маю звички сперечатися з зухвалою челяддю, Нім. Невже ти хочеш втратити язика?
Бозна-звідки до Ар’ї прийшло розуміння, що князь Болтон накаже вирізати їй язика так само просто, як припнути собаку на налигача.
— Ні, мосьпане.
— Отже, я більше не почую від тебе зайвого слова?
— Не почуєте, мосьпане.
— Тоді йди спати. Я пробачаю твоє нахабство.
Ар’я пішла, та не до ліжка. Коли вона ступила у темряву двору, стражник коло дверей кивнув до неї та мовив:
— Насувається буря. Чуєш у повітрі?
Дмухав різкий вітер, вихорами крутив полум’я смолоскипів, поставлених на стінах коло рядів голів. На шляху до божегаю Ар’я проминула Плакучу Башту, де колись жила у переляку перед Висом. Фреї забрали її собі, відколи захопили Гаренгол. Вона чула з вікна сердиті голоси — багато чоловіків говорили одночасно, сперечалися, сварилися. Елмар самотньо сидів ззовні на сходах.
— Що сталося? — спитала Ар’я, коли побачила сльози на його щоках.
— Моя принцеса, — схлипнув він. — Аеніс каже: нас збезчещено. Прилетів птах з Близнюків. Пан батько пишуть, що мені доведеться одружитися з кимось іншим або піти у септони.