Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
Сирота вже давно переповз до столиці і вперто мелькав там, вистрибував, мов чортик з пляшки, в комітетах, у правліннях, колегіях, фондах, очолював делегації, давав інтерв’ю, виступав по радіо й телебаченню. Він виростав за одну ніч, як бамбук, утримувався на обріях при всіх генсеках, з однаковим завзяттям вихваляв «Малу землю» Брежнєва, андроповські круті порядки, черненківські загравання з апаратниками і горбачовське нове мислення, і все це публічно, відверто й нахабно.
— Хто його там у вас тримає? — питав я Марка.
— Ет, не зважай, — недбало відмахнувся він.
— Хто тримає біля себе негідників, рано чи пізно сам стає негідником.
— Ти перебільшуєш, Миколо. Ти, як завжди, просто кошмарно перебільшуєш!
А тепер сам зробив Сироту своїм першим заступником! В жовтні мені треба було поїхати до Академії, я подзвонив Маркові на роботу.
— Ти ще там живий? А то вже й не знаєш, кому готують саркофаг — нечистій силі чи керівництву.
— Вгадав! Замучений такий, хоч справді лягай у саркофаг. Ти в Києві? Побачимося? Жду тебе увечері.
Ще до кінця дня розшукав мене в Академії Трохименко. Він дзвонив з «Інстанцій», сидів десь під високими дверима, хоч, здавалося б, перші секретарі обкомів і не повинні сидіти під ними, та то вже їхня справа.
— Покликали на закланіє,— повідомив Трохименко.
— Хто?
— Новоспечений вождь і учитель — товариш Сирота.
— А що він тобі?
— Та він не навпростець, а за принципом: на вгороді бузина, а в Києві дядько. Скликає ніби нараду про заходи по ліквідації Чорнобильської аварії в сільському господарстві, а мені тут по секрету сказали, що громитиме тільки мене. За те, що замінив плоскорізами всю землеобробну техніку, а їм тепер потрібні плуги, щоб перевертати пласт, пускати радіацію в глибину. Ти таке чув?
— Де буде ця нарада?
— В залі засідань Президії.
— Прийти на виручку?
— Тебе туди не пропустять. Це сьомий поверх, три пости з архангелами.
— Попрошу Самотугу, він мене проведе.
Марсель затримувалася на своєму черговому партактиві, ми з Марком могли побути самі.
Брат напівлежав на коротенькому диванчику, розстебнувши сорочку, знеможено дихав, був вичерпаний до краю.
— Колективізм гарна штука, — сказав він, — але іноді хочеться сховатися не тільки від усіх колективів і власної дружини, а й від самого себе, — так виснажує робота. Я відпустив повара і покоївку, побудемо самі, ніхто не заважатиме.
— У тебе повар і покоївка?
— А що? Ми їх не перевантажуємо, вони працюють позмінно через день. День одні, день інші.
— Отже, четверо. А на дачі? Там теж є помічники?
— Ну, садівник, кіномеханік, городня бригада — чи я там знаю?
— Водії, охорона, слюсарі, електрики?
— Ну, як положено, так і ведеться.
— А як же з принципами?
— Ти про що?
— Головний принцип соціалізму: заборона експлуатації людини людиною.
— Хіба я кого експлуатую? Вони ж не в мене на службі, а в держави. І обслуговують не мене конкретно, а мою посаду. Знімуть мене, поставлять іншого, — вони так само обслуговуватимуть і його. В персональній машині возять не мене, а посаду, депутатом і членом ЦК обирають не мене, а посаду, ікрою годують не мене, а посаду.
— І Сироту в заступники дають не тобі, а твоїй посаді?
— І Сироту. Яка різниця: повар, водій, Сирота?
— Ти ж знаєш, який це інтриган і падлюка. Як же ти міг погодитися на його призначення?
— Москва. Все Москва. Він знайшов там якісь ходи, підліз до самого Генерального, ми тут усі безсилі.
— Ти ж колись розхвалював, яка Україна суверенна!
— Ну, в Конституції справді записано, але хто ж на це зважає? У нас колись Грушецький очолював Президію Верховної Ради. Чув ти про Грушецького? Ну, не має значення. Так от він ляпав де треба й не треба: суверенна держава, суверенна держава. Набрид так, що Суслов не стерпів, сказав Щербицькому: приберіть отого суверенного дурня, бо Леонід Ілліч чути вже його не може! А ти хочеш, щоб ми тут виказували характер, коли нам хоч і про того ж Сироту.
— Він там завтра якусь нараду проводить. Хоче розпинати Трохименка. Ти чув про це?
— Не чув.
— Хоч і чув, не скажеш. Не можете простити Трохименкові безвідвалки. Скажи Самотузі, щоб провів мене на ту нараду. Скажеш?
— Вважай, домовились. А щодо Сироти… Ну, що він тобі? Головне те, що ти мій брат.
— Треба щоб взаємно.
— Тобто?
— Щоб я був твоїм братом, а ти — братом моїм.
— Родова діалектика?
— Та ні, мабуть, метафізика.
…Столики в залі, де Сирота проводив засідання, були поставлені «зигзагом», так що всі присутні сиділи боком один до одного і вільно могли б спілкуватися не тільки з допомогою слів, а й жестами: впівока всі бачитимуть жестикуляцію навіть тих, хто сидить позаду. Чиновницький винахід для всіх категорій громадян, включаючи глухонімих.