Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
З Казахстану транспортним літаком Трохименко привіз для агростанції справжній фабричний плоскоріз, дві дискові борони і розпушувач. Взявши в мене креслення професора Черкаса, він подався до Одеси і там якось зумів умовити дирекцію «Жовтневої революції» виготовити за тими кресленнями культиватор і стійку для безвідвального обробітку землі.
Перевернути скибу простіше, ніж перевернути душі. Поле без плуга — де таке бачено? Хіба й сама земля наша не зветься чорноземом? Чорнозем, а не сірозем. Чорна естетика хліборобства. Рахманні чорноземи… Чорна рілля ізорана… і стане лан, як стан золотопоясний…
Скільки років бився Трохименко, щоб перевести район на безплужний обробіток землі? Район звали сірим, сусіди орали свої поля ще глибше, ще затятіше, вивертали скиби ще могутніші, ніж завжди, — ось ми тобі покажемо, ось виставимо тебе на глум з твоїми осіромашеними полями. Трохименко не здавався. Заздрісники казали: «Це його вчений Сміян тримає, а в того брат у Києві, всі ж знають…»
Ох, брате, мій брате!
В Іпатіївському літописі значиться: «В лето 6570 (1193) Ростислав Рюрикович, улюбив речь их, сдумав с ними и еха с ловом от Чернобыля к Торцький вборзе».
А хто з новітніх київських князів «еха с ловом» понад Десною, Дніпром і Прип’яттю до Димера і до Чорнобиля в ніч з п’ятниці 28 на суботу 29 квітня 1986 року? Може, й брат мій був на полюванні тої ночі, коли розверзлося бетонне нутровище четвертого реактора Чорнобильської атомної електростанції, і народжений нею криваво-чорний апокаліптичний плід закружляв довкола планети, розсіваючи тисячолітню радіоактивну смерть на поля й ліси України, Білорусії й Росії, на приполярну тундру Швеції й Норвегії, на льоди Арктики, на загублені в океанах безіменні острови, з’єднуючи радіоактивний попіл Чорнобиля з попелом Бікіні, Еніветока і Мурароу. Де був тої ночі мій брат і хто з наших можновладців гнав тоді звірів в лісах, що тягнуться від Києва до Чорнобиля? Вони ж усі так вподобали криваві розваги з беззахисними тваринами. Не встигли постріляти на війні, надолужували прогаяне тепер. Звірі не відстрілюються і мовчать, нікого не видадуть: де, коли, хто.
Брат не озивався, всі вони там у Києві були страшенно заклопотані ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, хоч, коли б мали порядність, повинні були вже наступного дня після вибуху реактора подати у відставку, а не зганяти киян на першо-травневу демонстрацію і стояти на трибуні, надимаючи морди і по-вождівськи здіймаючи правиці.
Та де ж тепер знайдеш порядність? Її навіки приспали сини робітників і селян, доскочивши до влади, дорвавшись до громадського пирога і розставивши лікті на весь стіл, щоб не підпустити нікого більше.
Може, подали у відставку після Двадцятого з’їзду партії ті, хто підписував смертні вироки мільйонам невинних людей? Де там! Тим самим чорнилом вони підписували тепер постанови про реабілітацію.
Може, відмовився від своєї посади голова Київської міськради після трагедії на Куренівці? Ні, йому дали спокійно померти «на бойовому посту» і на його могилі спорудили мармуровий пам’ятник.
Може, заявив про невідповідність посаді Президент Академії Наук України після пожежі в академічній бібліотеці, коли загинуло сотні тисяч унікальних книжок — багатовіковий інтелектуальний набуток українського народу? А що цінніше для країни зрілого соціалізму — президент чи якісь там книжки? Президента зберегли і присвоїли йому звання Героя Соціалістичної Праці.
Я ждав Маркової відставки, і наївність моя не мала меж. Восени брат подав про себе звістку, та тільки зовсім не таку, якої я сподівався.
Газети опублікували постанову про призначення… Сироти першим Марковим заступником!
У Марка вже було два перших заступники — сміх і гріх. Здавалось би: дитина зрозуміє, що перший може бути тільки один, далі йдуть — другий, третій і так далі. Але царство масок не визнавало здорового глузду, і ось тепер вершина безглуздя: третій перший заступник. Мені це нагадувало квартет з кінотеатру «Перемога» в Нижньодніпровську, який ми з Оксаною часто слухали перед кіносеансами. В квартеті було три Леви. Перша скрипка — Лев Лев, друга — Лев Абрам, альт — Лев Талісман і віолончель — Зіновій Веселий. Тоді ми сміялися з такої концентрації Левів, тепер можна було б посміятися з необмежених кількостей перших заступників, але часи настали не для сміху, до того ж прізвище нового першого Маркового заступника було надто знане мені, знане й ненависне.
А хіба ж не знав цього чоловіка мій брат?