Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
Все було прекрасно, велика ідея заволоділа мільйонами, володіла вона і мною, коли я на фронті вступав до партії, вірячи, що це надасть мені нових сил для захисту батьківщини соціалізму. І мене радо прийняли до своїх лав і виказували належну шану, доки потрібна була моя кров, коли ж від мене стали вимагати підлості, а я збунтувався, партія спокійно і байдуже відкинула мене, відторгла, розчавила — і звалося це: ідейна боротьба.
Довгі роки думав я над тим, що ж таке ця ідейна боротьба? Конрад Лоренц стверджує, що собаки і навіть вовки ніколи не завдають супротивникові ран, і слабший підставляє дужчому свою шию не для того, щоб той її перегриз, а тільки умовно, на знак своєї поразки.
Ідейні ж борці ніколи не вдовольняються умовним визнанням поразки і завжди намагаються перегризти горло своєму супротивнику. Если враг не сдается, его уничтожают.
Хоч у яку країну приходив соціалізм — європейську, азіатську, африканську, багату, бідну, розвинуту, нерозвинуту — одразу розпочиналася там так звана ідейна боротьба, все реакційне, відстале безжально знищувалося, все прогресивне перемагало й торжествувало, але щоразу замість обіцяного і науково обґрунтованого раю наставав голод, нестачі, черги, запановувала убогість і безнадія, гинуло все талановите, а нездари, профани і невігласи розквітали пишним цвітом.
Бо насправді ідейна боротьба була вигадана Сталіном не для покращення і возвеличення життя, а для його викривлення на догоду інквізиторській душі вождя і «батька народів». Наше життя стало усікновенним, як голова Івана Предтечі, і ми несли цю закривавлену голову на всі материки. Маркс і Енгельс, розробляючи свій кабінетний комунізм, не рвалися до побудови того комунізму на практиці, їх не запалили своїм прикладом ні общини агапітів з римських катакомб, ні женевська комуна Кальвіна, ні фаланстери утопістів. Ми даємо вам теорію, а ви як знаєте.
Теорія заволоділа одною шостою частиною земної кулі. Комунізм приплив по морях крові, але мерщій витер своє обличчя і пробував надати йому добродушного виразу, як у вірші Маяковського: «Живем коммуною: Лиля, Ося, я и собака Шарик». Сталін досить швидко покінчив з цією добродушністю. Ліля, Ося і я помандрували до концтаборів або покінчили самогубством, зостався тільки собака Шарик. Берегти ідейні основи.
Як ми Жили і як живемо досі?
Пересобачене, перекалічене життя. Одні, хоч і в пригніченні, в занедбаності й приниженнях, уперто, затято, безнадійно не давали порватися сув’язям вічності, сіяли хліб, добували залізо, любили жінок, народжували дітей. Інші, з завидющими очима і загребущими руками, обсіли довкола донебесні непробивні мури Кремля і ждали, яку кому кинуть з-за кам’яного зубця маску, а кому не діставалося маски за верховним повелінням, мерщій рвалися в простори, в степи, ліси, на пасовиська, в гори й на рівнини, до морів, озер, рік і повсюди вибудовували свої маленькі кремлі, а яких починали розподіляти личини вже дрібніших керівничків і начальничків, республіканських, обласних, районних, місцевих, а слідом за масками, личинами розподіляти стали землю, воду, повітря, метал і дерево, скло і гвіздки, шкільні зошити і колючий дріт, штани і презервативи. І тим, хто одержав або вирвав собі зубами маску, жилося легко й безжурно, вони не журилися своєю нікчемністю й непотрібністю, вважали себе сіллю землі, цвітом народу, гордістю держави, а все те, що звалося, власне, народом, у вірному служінні якому, б’ючи себе в груди, заприсягалися носії номенклатурних масок, жило в незгодах, в смутку і в упослідженні, але жило невмирущо, співало, плакало, хоронило своїх небіжчиків, дивилось на небо і ждало з моря погоди.
Сталін вигадав фабрики-кухні, Хрущов заповзявся забудувати всю землю агромістами, пообрізав городи в колгоспників, понищив кіз і корів у приміських смугах, заборонив колгоспам мати млини, крупорушки, консервні заводики, — все це для того, щоб поставити народ, як солдатів біля польової кухні, перед державним казаном, і хай кожен одержить у свою миску половник варева і тим здобріє.
Соціалізм чи всезагальне рабське приниження?