Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
Льова, заспокоївшись, причинив за собою двері й обережно підійшов до столу. Тут, на аркушику, де адресу залишив, він унизу дописав: «Всьому правда». Далі йому хотілось висловити все те, що бажає їй, але слів він не міг добрати. Та й навіщо? Хіба не відчує вона й сама, прокинувшись завтра вранці? І він тільки додав: «Прощайте, Марго!»
ПРИМІТКИ
У даному томі вміщено значну більшість прозової спадщини В. Підмогильного за 1918—1934 рр. Крім «Повісті без назви», всі твори побачили світ ще за життя письменника. Оповідання друкувалися збірками: Твори.— Т. 1. (Катеринослав : Українське видавництво, 1920.— 168 с.), «Військовий літун» (К. : Червоний шлях, 1924.— 168 с.), «Проблема хліба» (К.: Маса, 1927. —219 с. — Вид. 2 (К.: Книгосгіілка, 1930. — 172 с.). Роман «Місто» видавався двічі на Україні (Харків: Книгоспілка, 1928. —256 с., і повторно в 1929 р.) та в перекладі російською (М.— Л.: ГИЗ, 1930. —302 с.). Деякі твори (оповідання «Син», повість «Третя революція») виходили окремими виданнями. Роман «Невеличка драма» публікувався в журналі «Життя й революція» (1930.— № 3—6). «Повість без назви» (1934), що збереглася незавершеною в рукописі, вперше опублікована в журналі «Вітчизна» (1988. — № 2).
Після тривалої перерви (майже шістдесят років) окремим виданням вийшли роман «Місто» та 16 оповідань письменника (К. : Молодь, 1989. — 448 с.). У даному томі твори розташовані за жанрово-хронологічним принципом. Тексти в основному подаються за прижиттєвими публікаціями письменника, звіреними з першодруками, за сучасним правописом, але з максимальним збереженням лексичних, морфологічних та фонетичних особливостей мови автора. Місця, що коментуються, позначаються суцільною нумерацією в межах твору. В квадратних дужках зазначені дати написання творів, пе проставлені автором.
У кінці тому пояснюються маловживані та незрозумілі слова і вирази.
Упорядник висловлює подяку Г. П. Кочуру, Є. О. Поповичу,
В. О. Шевчуку, І. Я. Гончару та співробітникам Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР за допомогу в роботі над виданням.
ДОБРИЙ БОГ
Вперше надруковано в зб.: Твори.—Т. 1 (Катеринослав, 1920.—
С. 118—144). Написано влітку 1918 р. на Собачому Хуторі під Катеринославом після закінчення В. Підмогильним Катеринославського реального училища. Тут же ним тоді написані оповідання «Пророк» та «Гайдамака».
Це перша кишенькового формату книжка молодого письменника, до якої увійшло дев’ять оповідань: «Старець», «Ваня», «Важке пи* тання», «Пророк», «Гайдамака», «Добрий Бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким». Книжка видана під № 63 серії красного письменства «Українського видавництва в Січеславі». Перед тим у цій серії видрукувано «Кобзар. Повний» Т. Шевченка, кілька видань творів Д. Маміна-Сибіряка, переклади зарубіжної літератури («Казки» О. Уайльда) тощо. Та особлива увага надавалася творам, що будили національну свідомість читача. Так, понад десять випусків серії відводилося популярним на початку 20*х років невеликим за обсягом історичним оповідям А. Кащенка: «Оповідання про славне військо низове запорожське», «Під Корсунем», «Над Кодацьким порогом», «На руїнах Січі» тощо.
На книжці «Твори. — Т. 1» місце видання па титульних сторінках позначено і Катеринослав, і Січеслав. Катеринослав — дореволюційна назва сучасного Дніпропетровська. А що означає «Січеслав»? Про це знайдемо редакційне пояснення на сторінках збірника «Вир революції», який вийде за рік після першої збірки оповідань В. Підмогильного в тому ж Катеринославі: «Чому Січеслав, а не Катеринослав? А тому, що вже пора нам перестати славити розпутного ката українського народу, царицю Катерину II, назвою міста нашого, славити ту, яка разом з «першим, що розпинав нашу Україну», «другая доконала вдову сиротину» (Т. Шевченко). Гадаємо, що назва Січеслав, яка потрохи прищеплюється в громадянстві до Катеринослава, відповідає як революційно-повстанчому духові робітничо-селянської держави, бо Січ Запорозька, на землі якої стоїть наше місто, на думку Драгома-нова (правда, з тогочасними додатками епохи), була справжньою комуною, де і землі, і луки, і лови, і все здобуте, як і уклад співжиття курінями, і їжа з одного котла,— все було спільним, комунальним... А тим, до кого це відноситься, слід би було поклопотатися про офіціальну переміну назви Катеринослава на Січеслав» (Вир революції. — Катеринослав, 1921.— С. 127).