![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Я прийму це до уваги, — мовив задумливо Вогнедан, — тільки скажіть мені, браття, чи є серед вас хтось, що володіє маною?
— Тільки я, — мовив Вербинський, — тільки я… Однак, я такий хлялий, що мої слабкі здібності…
Вогнедан кивнув і заглибився в себе. Він отямився лише тоді, коли повернулася з роботи решта в’язнів.
Ще через тиждень воєвода, котрий крутився біля Вогнедана як кіт біля сала, знайшов привід викликати його до Південної вежі, де були його покої. Привід був дійсно серйозним — під час роботи сталося аж два нещасних випадки, при чому жертвами були злодюжки з компанії Совика.
— А до чого тут я? — спитав Вогнедан, коли воєвода трохи не силою посадовив його до крісла, — я не працюю на стінах. Ви ж не хочете сказати, що ці двоє недостойних осіб отруїлися моєю юшкою?
— Ні, - пирхнув воєвода, — одного задавило каменем, другий упав зо стіни. Випадково…
— Так в чому річ? Нещасний випадок…
— З твоєю появою, — гаркнув воєвода, — нещасні випадки почали траплятися з тими, хто тобі не до вподоби! Тобі, здається, все ввижається, що ти є вельможею? Ти не забув, Вогнедане з Моахетангу, що ти раб, якого я можу наказати відбатожити?
Вогнедан підвівся і рушив до дверей.
— Куди ти, чортяко? — рявкнув Рімін.
— До стовпа для покарань, — незворушно відповів ельберієць.
— Гемонське поріддя! — сказав моанець люто, — сядь, сучий сину, я ще нічого не наказував, а ти вже преш на рожен. Ти насправді не знаєш, що там трапилося?
— Ні…
— А якщо і знаєш — промовчиш, — хмикнув Рімін, — гаразд… Давай, краще поговоримо про справу… Та сядь же ти, чортів сину… Зараз принесуть наїдків і горілочки. Вина вашого тут не водиться, ти вже вибачай, ну а може пива? Воно дуже гарно йде під тутешню рибицю…
— Вельми вдячний, — сказав Вогнедан, присаджуючись, — але я не голодний.
— От же знову бреше як пес, — розвів руками Рімін, — думаєш мені не доносить Гровтін, як ти відгодовуєш отих ледацюг, а сам гризеш сухарика? Пообідай хоч раз як слід, хай тобі все добре сниться…
Вогнедан знизав плечима і став терпляче очікувати, доки челядинці накриють на стіл. Воєвода мовчав, не бажаючи говорити при слугах на слизьку тему. Врешті, гарикнув на прислужника, котрий потягнувся за глиняною сулією:
— Забирайся геть!
Наливши собі до кухля імператорського питва, Рімін зітхнув, означив себе трикутником і перехилив кухлика до денця. Взяв шматок смаженої риби, поклав до рота.
— Таки не жереш, — сказав, випльовуючи кісточки. — Ну, Бог з тобою, а радше — чортова сила. Нічого не надумав, щодо того, про що я тобі говорив?
— Надумав… — сказав Вогнедан.
— Ти згоден? — спитав воєвода недовірливо. В очах його засвітилися хижі вогники.
— На певних умовах…
- І про що ти хочеш мене просити?
— Я нікого, ніколи і ні про що не прошу. Я виставляю свої умови.
— Що за умови? — спитав Рімін, пропустивши нечемність повз вуха.
— Перше — поліпшити харчування в’язнів. Годувати тричі на день, до юшки класти м’ясо, окрім каші давати сирі овочі… Моркву, капусту, цибулю… Що тут ще можна дістати? Говорили про яку-то редьку…
— Сучий сину! — сказав воєвода, — де це бачено, щоб рабів годували від пуза?
— Ситий робітник краще працює, - сказав Вогнедан рівно, — Друге — відмінити покарання на тілі. За лад і покору я ручаюсь головою. І зняти кайдани з закутих — ланцюги розтирають ноги і заважають роботі.
— Може вам ще видати по пуховій перині? — рявкнув моанець.
— Третє, - рівно мовив Вогнедан, — видати ковдри, або верети, щоб було на чому спати і чим укритися. А тим, хто в лахмітті — видати одяг.
— Що іще? — пирхнув воєвода.
- І четверте, — сказав ельберієць, — тих осіб, на кого я вкажу — прибрати з будівництва. Продати, чи повісити — мені однаково. Щоб не було більше нещасних випадків.
— Ублюдок, — мовив Рімін, — ну не чортів ублюдок…
— Це що, — спитав Вогнедан іронічно, — не у владі Неззького воєводи?
— А як я знатиму, що ти говориш правду? — спитав моанець врешті, пустивши питання повз вуха, — раптом ти збрешеш, чортова нелюдь?
— Я відповідаю життям за свої слова, — мовив Вогнедан спокійно, — я намалюю план і вкажу місце…
— Хочеш, щоб я взяв тебе з собою? — прискалився воєвода, — аби там ти утік, або тебе відбили твої поганці? Ні, дорогесенький… Зостанешся тут, і в разі чого — дійсно відповіси головою. Колесую на площі! Втямив? Знаєш, що таке страта на колесі?