Невідоме Розстріляне Відродження

Легалізувавшись, Корній дійсно додержав свого слова і в подяку Парасці за послугу привів її з музиками до своєї хати, де її зустріла Корнієва мати, два менші брати і три сестрі. До цього гурту Параска скоро вкинула і своє немовля, а за рік – друге. Хата перетворилась у содом. Кінець кінцем, Корній побив матір і жінку, перебудував на виселку з комори хату й почав жити незалежним господарем.

Вийде на двір – серце тішиться! Його власна хата, його кури, його жито. Ще б хлівця та клуню, та коня, та корову… Щороку Корній продавав жито, щовесни сидів без хліба, а клуні й досі нема. Цієї весни думав розживеться – став за міліціонера в районі, – коли на! Параска знову вагітна…

Корній жовчно сміється, спльовуючи гіркий пригар махряку.

Дмитрові стає прикро, але він не може признатись товаришеві, що теж у дурнях залишився. Дмитро регочеться. Що зробив, те зробив!

Опинившись у свого дядька, Дмитро кілька днів погостював, а далі став за звичайного робітника. Його роля нічим не відрізнялася від ролі дядькової наймички Марти. Він разом з нею жав, в’язав, возив снопи, а вночі разом спали в клуні. Дмитро не нарікав ані на гетьманський переворот, ані на службу в дядька. Медовий місяць буває приємний у всяких обставинах. Та й яких – привабливіших обставин міг бажати Дмитро? Пахуче сіно, що його місяць обсипав крізь щілини сріблястими світляками, і тоді вся постеля видавалася з коштовного шовку. Коли промінь місяця спадав на обличчя Марти – воно було таке казково прекрасне, яке могло воно бути тільки в давньої німфи Ехо. Він шепотів: «Люблю, люблю», – тим часом, як Марта, пригортаючи, казала: «Ти ж будеш колись багатий… Ти не забудеш мене?» І Дмитро раював до того часу, поки дядина не запропонувала Марті вийти з двору за сороміцьку поведінку. Дмитро запротестував. Тоді дядько показав рукою вслід за Мартою.

Ситуація вимагала спритності й завзяття. Дмитро виховувався на гуманістах і тому не міг залишити Марту напризволяще. Він подався до міста й за допомогою батьків своїх гімназійних товаришів влаштувався за писаря в одному з гетьманських полків. Марта була йому вірна й не відставала в його подорожі. Дмитро вже сподівався зробити кар’єру службовця, як несподіване повстання змінило напрям його думок.

Дмитро завіз Марту з бурхливого міста в затишок до батька, маючи намір кинутись у вир соціяльної революції, але батько зовсім інакше поставився до подій у синовому житті. Батько ніяк не міг погодитись, що його освічений син одружився з «простою»! В цьому була образа його надій і марнотратство покладених на вчення коштів. З помсти батько одрікся Дмитра, давши йому за селом десятину поля, де й сьогодні світить ребрами незакінчена хатина.

Соціяльна революція не прийняла Дмитра в рахунок. Його, як учасника гетьманської армії, позбавили права виборчого голосу й не дали й клаптя землі. Дмитро став на своєму виселку якимось відлюдьком, що, проте, ніколи, здавалось, не губив ясної думки й веселої вдачі.