Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Коли б Дмитрові конячка та корова – він угноїв би так, що й цятки не було б вільної. Йому підтакували набряклі колоски.
Навколо мертві шляхи, зеленкувата повідь полів, а над усім – щедра долоня розсипає дзвоном пісень щиро-гаряче золото. Не хочеться рухатись. Забути злидні й турботи, полинути в країну багатства й краси.
Раптом Дмитра розбудили гупаві кроки по сухій стежці. Від села, як червоний мак над житом, наближався кашкет міліціонера.
Дмитро підвівся, гукаючи назустріч:
– Якраз отут ще бракує охоронця порядку зі свистком! Чуєш, як перепелиці розходилися?
– Порядкуй уже сам! Це ж твій тут район, – гукнув у відповідь міліціонер, а підійшовши, він подав привітно руку: – Ти-но не дуже так з народньої міліції, а то зараз повернеш зі міною за порубку ліса.
– Вибач – поломку, – виправдувався Дмитро. – Хай-но справлю воза й коняку – тоді займусь порубкою.
– А це буде, мабуть, тоді, як у мене клуня – після другого пришествія… Давай закуримо з того всього.
Обидва присіли на стежці біля в’язки сухого гілля, що дуже добре гармоніювала з виглядом їх зморшкуватих облич.
Пускаючи дим, Корній разом з тим оповивав ним свої скарги:
– Ані тобі хлівця путнього, ані хвоста худоби, а діти лізуть, як черва після дощу. Як не кажи, а нашим сільським жінкам ще багато треба вчитись, як запобігати злидням. Не заглядаєш же додому по тижню й по два. Що там, здається, тієї втіхи? Так ні ж, клята природа й крихти тобі не попустить набір.
Корній весь був під вражінням вигляду своєї жінки, що ходила вагітна. Він хотів знайти співчуття у Дмитра, але той, видимо зрадівши, що не самотній у своїх злиднях, глузував з кожної Корнієвої прикрості, радив найкумедніші запобіжники: з ременю, мотузки… І сам реготався з власних дотепів.
Кінець кінцем, Корнієві нічого не залишалося, як перейти на жартівливий тон і теж поглузувати зі свого розмовника. Обидва реготались, зло кпили одне з одного і з самих себе, затаївши смуток на дні душі. А звідти виповзали докорами марні сподівання.
Дмитро й Корній – це друзі дитинства і навіть молочні брати. Їх матері були сусідками, і бувало часто, коли Мотря йшла до міста, то лишала на Марину годувати свого Дмитра, а натомість, коли хворіла Марина, Мотря годувала її Корнія. Святкуючи, обидві матері сходились, пускали на землю своїх пестунів, плекали для них найрожевіше майбутнє. Обидва хлопці повзали поруч, зчеплювалися руками, пізніше спиналися на ноги, щоб дістати один одного за чуба, але в цьому герці міцніла їхня дружба.
У Дмитра й Корнія ціла нивка спогадів від кожної пори року, коли помирившись, вони та ще їх одноліток Іван Затула, паласували огірки, полювали на тічки собак, ловили снігурів, палили бадилля…
Це була найщасливіша доба дитинства, доба безоглядних дикунів-мисливців. Пізніше – скотарський період і період залучення до культурного життя – школа. До обох цих явищ хлопці ставились, як до неминучої кари, що її вони мусять покутувати за те, що колись дарма їли хліб та пили материнське молоко. Обов’язки, що їх з кожним роком набиралось все більше, отруювали хлопцям існування, виснажували їх грайливу дитячу вдачу й нахиляли до практичного розумування.
Так, закінчивши сільську школу, обидва товариші дійшли висновку: щоб досягти добробуту – треба бути вченими. Обидва намагались «вибитись в люди», але пощастило тільки Дмитрові. Він, завдяки тому, що батько його щороку возив картоплю директорові, вступив до гімназії, а Корній, що втратив батька, мусів залишатися вдома відповідальним господарем.
Дмитро добре почував, що серед гімназійного товариства він ґава в павиному пір’ї, дарма що йому прищепили ім’я бога-хлібороба Дагона. Але й Дмитро на всякі приклади був спритний і взагалі мав репутацію «крамольника»: гімназійний каптанець горло тисне, казав він.
Зате підчас літніх вакацій Дмитро розхристувався й разом з Корнієм намагався надолужити перерване безтурботне дитинство. Коли почалась війна і більшу частину хлопців на селі мобілізували, Дмитро з Корнієм стали першими парубками на селі. Тоді Дмитро ретельно одвідував досвітки й пропагував ідеї народництва.
На початок революції в селі Тишках був уже гурток активістів, що прийняв революцію, як романтичний епізод, і просвітянська сцена стала ареною вияву цих романтичних настроїв. Але незабаром Дмитро пересвідчився, що замало бути актором, щоб зберегти здобутки революції. В цьому гетьманські карні загони переконали багатьох скептиків. Щоб уникнути їх перекональних аргументів, тишківські активісти – Дмитро, Корній та Іван Затула рушили з села.