Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Благаю пробачити, ваша милосте. — Старий став на коліно. — Здохла. Чи не зламав я вам руку?
Дані стиснула пальці, зіщулилася.
— Начебто ні.
— Я мусив її вибити, бо… — почав був старий, але кревноїзники налетіли на нього, перш ніж він доказав. Агго вибив геть його ковіньку, а Джохого вхопив за плечі, змусив стати на коліна і притиснув кинджала до горлянки.
— Халісі, ми бачили, як він вас вдарив! Чи не бажаєте побачити колір його крові?
— Пустіть його! — Дані зіп’ялася на ноги. — Подивись-но на низ його ковіньки, кров моєї крові.
Пана Джорага тим часом зіпхнув додолу євнух. Дані влетіла між ними саме в ту мить, коли арах та меч-півторак зблиснули, вилітаючи з піхв.
— Приберіть зброю! Не рухайтеся!
— Ваша милосте? — Мормонт опустив меча хіба що на вершок. — Ці люди напали на вас.
— Вони захистили мене.
Дані смикнула рукою, струшуючи жало з пальців.
— Напав на мене інший, отой карфієць. — Озирнувшись, вона побачила, що його вже нема. — То був Жалійник. А у скриньці, яку він мені дав, сиділа мантикора. Оцей чоловік вибив її з моєї руки.
Крамар, що торгував міддю, досі качався по землі. Дані підійшла й допомогла йому підвестися.
— Потвора вас вжалила?
— Ні, добра панно, — відповів той, трусячись, — бо тоді б я лежав тут мертвий. Але вона мене торкнулася, бве-е-е-е, коли випала з коробки просто на руку.
Дані бачила, що крамар обгидився, і не дивувалася. Вона дала йому срібняка за клопіт і відпустила, перш ніж повернутися до старого з білою бородою.
— Кому я мушу дякувати за порятунок свого життя?
— Ви не мусите, ваша милосте. Моє ім’я — Арстан, хоча Бельвас під час нашої подорожі сюди дав мені прізвисько Білобород.
Джохого вже не тримав старого, але той ще й досі стояв на одному коліні. Агго підняв його ковіньку, перевернув, стиха вилаявся дотракійською, зішкріб рештки мантикори об камінь та повернув палицю старому.
— Хто такий Бельвас? — зацікавилася Дані.
Наперед клишоного виступив величезний брунатний євнух, вкладаючи араха до піхв.
— Я Бельвас. «Могутній Бельвас» звуть мене у бійцівських ямах Меєрину. Ніколи я не знав поразки. — Він ляпнув по череві, вкритому шрамами від клинків. — Я даю кожному порізати мене один раз, а тоді вбиваю. Порахуйте оці попруги, й знатимете, скількох убив Могутній Бельвас.
Дані не мала потреби рахувати шрами, бо ясно бачила їх рясну сітку.
— То навіщо ж ви тут, Бельвасе Могутній?
— З Меєрина мене продали до Кохору, а тоді до Пентосу — товстунові з солодким смородом у волоссі. Це він послав Бельваса Могутнього через море, а старого Білоборода приставив йому служити.
«Товстун з солодким смородом у волоссі…»
— Іліріо? — спитала вона. — Вас надіслав магістрат Іліріо?
— Саме так, ваша милосте, — відповів старий Білобород. — Магістрат благає вас ласкаво пробачити йому за те, що він не приїхав сам, а прислав нас. Він вже не в змозі сидіти на коні так, як замолоду, а подорож морем псує йому шлунок.
Досі старий говорив валірійським суржиком Вільних Міст, але зараз перейшов на посполиту мову Вестеросу.
— Вибачте, якщо ми змусили вас тривожитися. Правду кажучи, ми не були певні, ми чекали побачити… ну…
— Дещо пишніше? — засміялася Дані. Вона не мала при собі жодного з драконів, а одяг її навряд чи хтось назвав би королівським. — Ви добре розмовляєте посполитою мовою, Арстане. Ви часом не з Вестеросу?
— Так, я народився у Дорнійському Порубіж’ї, ваша милосте. Хлопчиком я служив зброєносцем лицареві дружини князя Лебедина. — Він тримав високу ковіньку поруч з собою прямо, наче списа, на якому не вистачало тільки прапора. — А тепер ось служу зброєносцем при Бельвасові.
— Чи не застарі ви для такої справи, га? — Поруч з Дані став пан Джораг, незграбно тримаючи мідну тацю під пахвою. Тверда Бельвасова голова добряче її погнула.
— Авжеж не застарий, щоб служити законній володарці, князю Мормонте.
— То ви й мене знаєте?
— Бачив вас зі зброєю в руках раз чи два. У Ланіспорті, де ви трохи не збили Крулеріза з коня. І на Пайку теж. Хіба ви не пригадуєте, князю Мормонте?
Пан Джораг насупився.
— Обличчя ваше трохи мені знайоме, але при Ланіспорті билося багато сотень, а на Пайку — не одна тисяча людей. До того ж я не князь. Ведмежий острів забрали в мене, і тепер я простий лицар.