Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
Цзаро зітхнув.
— У Карфі настали чудернацькі часи. А чудернацькі часи — погані для торгівлі. Сумно мені казати, та краще вам поїхати з Карфу конче зовсім і не вагаючись.
Купець заспокійливо попестив Даніни пальці.
— Проте не обов’язково ж вам тікати самій. Ви бачили у Палаці Праху темні видіння, але Цзаро бачив світліші сни. Я бачив вас щасливою, в ліжку, з дитиною під грудьми. Нумо попливемо зі мною навколо Нефритового моря, і цей сон справдиться. Ще не пізно — подаруйте мені сина, радісну і солодку пісню мого життя!
«Тобто подарувати тобі дракона.»
— Я не вийду за вас заміж, Цзаро.
Його лице раптом застигло холодом.
— Тоді зникніть звідси без мене.
— Куди?
— Якнайдалі.
«Можливо», подумала Дані, «для цього саме настав час». Люди її халазару вітали можливість відновити сили після жахів червоної пустелі. Вони відпочили, наїли трохи жиру і потроху починали біситися з лінощів. Дотракійці не звикли довго сидіти на одному місці — вони належали до народу воїнів, чужого у великих містах. Та й сама Дані забарилася у Карфі, зваблена його вигодами та красою, доки не зрозуміла, що це місто обіцяє значно більше, ніж дає насправді. На додачу, відколи Дім Невмирущих розвалився з вогнем та димом, їй у місті вже не надто раділи. За якусь ніч карфійці пригадали, що дракони, виявляється, можуть бути небезпечними, і вже не змагалися, хто краще улестить королеву подарунками. Натомість Турмалінове братство відверто вимагало її вигнання, а Староповажна Спілка Прянищників — смерті. Цзаро ледве зумів втримати Тринадцятьох від того самого.
«Але куди ж я маю тікати?» Пан Джораг пропонував подорож далі на схід, якомога далі від її ворогів у Семицарстві. Кревноїзники раді були б повернутися до великого трав’яного моря, ба навіть ще раз здолати задля того червону пустелю. Дані натомість плекала думку оселитися у Ваес Толорро, доки дракони не виростуть та не зміцніють. Але серцем відчувала сумніви — кожен зі шляхів чомусь видавався помилковим… та навіть якби вона і вирішила нарешті, куди тікати, лишалося ще найважче питання: як саме туди дістатися.
Цзаро Чжуан Даксос, як вона вже зрозуміла, відповіді на її питання давати не хотів. Базікаючи про любов та відданість, він тим часом грав у свою гру, чим не надто відрізнявся від П’ята Прея. Того вечора, коли він запропонував Дані тікати, вона попрохала його про останню послугу.
— Військо, чи не так? — спитав Цзаро. — Макітру золота? Може, галеру?
Дані зашарілася. Жебрати вона ненавиділа.
— Так, я прошу корабель.
Очі Цзаро блищали яскравіше за камені на його носі.
— Я веду торгівлю, халісі. Нумо побалакаймо не про подарунки, а про торгівлю. За одного з ваших драконів ви може взяти десять кращих кораблів з мого флоту. Скажіть тільки одне ласкаве слово.
— Ні, — відповіла вона.
— О горе мені! — схлипнув Цзаро. — Не такого слова я чекав!
— Чи попросите ви матір продати одного з її дітей?
— Чому б ні? Велика біда! Народить собі ще. Матері продають своїх дітей усюди й повсякчас.
— Але не Матір Драконів.
— Навіть за двадцять кораблів?
— Навіть за сто.
Кутики його рота опустилися.
— Я не маю сотні кораблів. Але ви маєте трьох драконів. Віддайте мені одного за мою добрість до вас. Адже ви матимете ще двох. А від мене — тридцять кораблів.
«Тридцять кораблів зможуть висадити на берег Вестеросу невеличке військо. Але я не маю невеличкого війська.»
— Скільки загалом ви маєте кораблів, Цзаро?
— Вісімдесят три, не рахуючи моєї розважальної мавни.
— А ваші співтовариші з Тринадцяти?
— Усі разом, може, з тисячу.
— А Прянищники та Турмалінове братство?
— Їхні гнилі діжки не варті того, щоб їх рахувати.
— І все-таки, — наполягала Дані, — скажіть мені.
— Тисяча двісті чи тисяча триста в Прянищників. Ледве вісім сотень в Братства.
— А як щодо Асшаю, Браавоса, Літніх островів, Ібену і решти народів, які плавають великим солоним морем? Скільки вони мають кораблів усі разом?
— Вельми немало, — роздратовано відповів Цзаро. — Але до чого це ви?
— Я намагаюся скласти ціну на одного з трьох живих драконів цього світу, — солодко посміхнулася до нього Дані. — Здається, третина від усіх кораблів, які є у світі — це й буде справедлива ціна.